Олександр Мороз: “КС та ВР познущалися із Конституції?”

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ П.ПОРОШЕНКО

Шановний Петре Олексійовичу!

Звертаюся до Вас у такий спосіб, оскільки попередні неодноразові пропозиції з приводу важливих питань очевидно до Вас не потрапляють.

Не претендуючи на будь-які політичні дивіденди, знаючи Вашу зайнятість пекучими проблемами, якими не доводилось займатися Вашим попередникам (хоч вони мають безпосередній стосунок до появи цих проблем), відчуваю громадянський обов’язок донести до Вас тривогу щодо ймовірної перспективи фактично розпочатого реформування системи влади та щодо змісту вжитих уже кроків.

Відомо, що в основі організації влади має бути Конституція. Вимоги обох Майданів, Ваші неодноразові заяви про децентралізацію влади, підвищення ролі органів самоврядування і т.ін. не знаходять, на жаль, відображення в тексті проекту закону про внесення змін в Конституцію.

Марно посилатись на оцінки Венеціанської комісії (вони відомо як і ким готуються), адже зміни пишуться не для шановної комісії чи загалом Європи, а для нашої держави.

В проекті передбачається лише посилення централізації, органи самоврядування стануть ще більше залежними від призначених чиновників, реалізація намірів щодо кадрового забезпечення управління на місцях (голова ради, голова виконкому і префект) приведе до нових конфліктів, тема децентралізації підмінюється адмінреформою, зміст якої, здається, не до кінця зрозумілий навіть її ініціаторам.

Конституційний Суд України, вчергове демонструючи свою запопадливість, уже зробив позитивний висновок щодо згаданого проекту закону, не відповівши на питання: а до якого тексту Конституції пропонуються зміни?

Позиція Конституційного Суду України базується на публікації в офіційному виданні Верховної Ради України, яка посилається на чинність змін і доповнень внесених 8 грудня 2004 року, тут же підтверджуючи їх невідповідність Конституції.

Посилається також на Постанову Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року щодо чинності норм Конституції.

Тобто, парламент своєю постановою визначає зміст Основного Закону, що є знущанням над такого рівня нормативним актом і процедурою його прийняття.

Конституційний Суд України вийшов за межі своїх повноважень у вересні 2010 року, приймаючи рішення щодо змісту Конституції, парламент так само діяв за межами своїх повноважень у лютому 2014 року. Обидва органи порушили статтю 19 Конституції України та її розділ XIII, створивши хаос в трактуванні і застосуванні конституційно-правових норм, тому донині сумнівною є легітимність 26-ти статей Конституції України.

Прикладом легковажного, безвідповідального ставлення до Основного Закону є п.9 статті першої Закону України від 21.02.14 №742-VII про доповнення статті 121 Конституції пунктом 5 (про нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина…).

Теперішній проект змін передбачає вилучення цього пункту, але його немає у первинній редакції Конституції. Він з’явився 2004 року і тим же судом у 2010 році вилучений, а в 2014 році знову повернутий уже звичайним законом.

Оскільки ухвалою Конституційного Суду України 30.07.15 визнано правомірність змісту змін до Конституції, то тим самим фактично визнається можливість змінювати Конституцію, зокрема, щодо згаданого п.5, звичайним законом.

Це брутальне порушення розділу XIII Конституції України, чого не має права не бачити Конституційний Суд України, бо тим самим, як і в десятку інших норм, вноситься плутанина в текст Основного Закону.

Колізії, створені волюнтаристським втручанням в зміст Основного Закону, тепер можна нейтралізувати лише одним способом – конституційним референдумом стосовно нової редакції чинної Конституції України, який має проголосити за народною ініціативою глава держави.

Складнощів для громадян тут не передбачається, бо йдеться про нинішню Конституцію зі змінами, котрі в будь-якому разі треба пояснювати.

Проект редакції обнародуваний майже два роки тому як підсумок тривалої роботи Конституційної асамблеї, куди входили і члени нинішньої Конституційної Комісії. Проект повністю враховує потребу справжньої децентралізації і вищої ролі органів самоврядування, передбачає необхідні зміни в нормах про судову систему, прокуратуру та інш., одночасно створюючи гарантії щодо унітарності держави і неможливості сепаратизму, зміцнює можливості Президента для забезпечення його головних функцій.

Шановний Петре Олексійовичу!

Ті, хто нині співає дифірамби з приводу децентралізації, насправді відстоюючи зміцнення адміністративної «вертикалі», дбають про себе, не про державу.

Такі прагнення раніше двічі закінчувалися Майданами і змінами влади. Як тепер може закінчитися чергова спроба концентрації влади, здогадатися не важко.

В будь-якому разі ініціатори таких спроб знайдуть собі виправдання, перекладаючи всю відповідальність на Вас.

Але чи витримає держава втретє таку «реформацію»?

Олександр МОРОЗ

NB. (Редакційні зміни — виділення “пж” та заголовок)