Олександр Мороз: «Корупція нині – інструмент управління»

Чи стимулює конституційна модель урядові кризи? У чому полягають недоліки реформи місцевого самоврядування? Як корупція підриває довіру до інститутів влади? Про це та інше у розмові із двічі Головою Верховної Ради Олександром Морозом.

Олександре Олександровичу, в лютому 2014 року було відновлено дію Конституції в редакції десятирічної давнини. Але складається враження, що вона, як і впродовж 2006-2009 років стимулює парламентсько-урядові кризи. Це зла воля людей чи недоліки моделі, що їх можна виправити?

В 2014 році редакція Конституції-2004 відновлена, хоч і з деякими ремарками. Не про них мова. Важливо, що реанімована потреба політичної реформи, розвитку самоврядних начал. Скоріше, не потреба, а ідея, бо до другого етапу реформи, яка передбачалась у 2004 році, шлях іще не близький, враховуючи позицію нинішніх владців.

Саме через них, не з вини Конституції спостерігаємо парламентсько-урядові чвари. Хіба основний закон заважав створити нормальну коаліцію, формувати уряд? Значення має, з якого людського «матеріалу» це робилося.

Конституція передбачає, що парламент формується на основі закону про вибори. А в нас закон – результат змови між тими, хто знаходиться в парламенті. Він – закон – дозволяє маніпуляції (бар’єр, порядок складання виборчих комісій тощо). Не випадково щоразу після виборів розпочинається безкінечне шоу про переваги закону про вибори з відкритими списками. Балачки припиняються перед черговою кампанією, відбувається чергова змова…

Українська економіка зазнала серйозних ударів, але так звана “олігархія” продовжує зберігати над нею контроль. Це “природне” явище, чи наслідок політичного планування? Що таке в Україні “олігархія” взагалі?

Олігархія – це влада в руках капіталу. Особливості української олігархії в двох обставинах:

– капітал часто має кримінальне походження, тому спостерігається симбіоз «влада+капітал+кримінал»;

– влада використовується для «віджимання» бюджетних ресурсів. Механізмів тут досить на різні випадки.

Тому принципове завдання для суспільства і партій, які відстоюють його інтерес, – розмежувати бізнес і владу. Цього, до речі, вимагає і Конституція в ст. ст. 78, 81, 103, закон про державну службу.

Ці акти мають норми імперативного характеру, таким чином, депутат, президент, держслужбовець…не повинен займатися ніяким бізнесом, не після обрання, коли він ховає свої статки і права на них, а до того, коли він вирішив займатися політикою чи бути у владі.

У нас, на жаль, фактично немає економіки не підконтрольної олігархам. Тому вона українська відносно, а «удари», які вона переживає (якщо йдеться про державний інтерес), зв’язані її тінізацією. Вивести її «на світло» можна тільки при зміні системи влади, руйнуванням її вертикалі.

Судова гілка влади в Україні — чи завжди вона становила таку проблему, як зараз? Чи можна назвати її покоївкою гангстерських синдикатів і в який момент вона такою стала?

В наскрізь корумпованій державі будь-які її інститути інфікуються заразою – корупцією. Судова система – не виняток. Оригінальних визначень цьому явищу стосовно судів не роблю. Біда в тому, що судами дискредитується сутність держави, в людей підривається остаточно довіра до неї. А це надзвичайно небезпечно.

На Ваш погляд, реформа місцевого самоврядування (власне, перевидання ідей 2002-6 років), яку зараз загальмовано зовнішніми обставинами — чи є вона оптимальною? Експериментально вона доводить свою ефективність — місцеві бюджети помітно зросли. Чому ж раніше (а може і зараз так станеться?) ця лінія реформ заходила в тупик, зависала?

Поки-що нічого позитивного з місцевим самоврядуванням не сталося, адже «ідеї 2002-2006 рр.» ідеями і залишилися. Змінами до Конституції повинні бути ліквідовані місцеві державні адміністрації чи будь-які їх сурогати на зразок префектур. На місці повинні керувати обрані, а не призначені, а умови для самоврядування мають бути забезпечені найперше реформою бюджетної і податкової систем. До тих пір розмови про європейський вибір – пусті балачки.

Чи не вперше за роки спроб парламентсько-президентського урядування голова держави ніби щиро (або, можливо це не так?) віддає керівну роль в економічній політиці (тощо) уряду, але і це виглядає як інтриганство та засіб демонстрації безпорадності коаліційного уряду. Що саме не вдалося Арсенію Яценюку і чи слід вважати два його кабінети загалом невдалими?

Краще б визначити, що уряду вдалося. На жаль, майже нічого. Бачили спроби щодо дерегуляції, спроби щодо боротьби з корупцією. Але… спроби. Корупція – нині – інструмент управління. Як же влада (уряд в тому числі) буде з нею боротися?

Про «інтриганство» як характеристику взаємин між президентом і урядом, говорити б не став. Тут у кожного своя мірка. Але якщо діла в управлінні – позитивних результатів – немає, тоді спливає наверх все, що можна віднести до інтриг.

Якщо абстрагуватися від назв, чи є сьогодні у Верховній Раді ліві сили (і кого варто вважати лівими загалом?), або з яких прошарків вони можуть з’явитись у майбутньому? Що могло би стати політичним порядком денним для нових лівих? Чи правильним було рішення про заборону Компартії України?

У Верховній Раді лівих і ліво-центристів немає. Всі групи – або представники так званої ліберальної політики (коли інститути держави обслуговують крупний бізнес), або найняті бізнесом.

Притому більше 80% населення хоче жити в суспільстві соціальної справедливості, хоч голосують за брехунів, котрі використовують на виборах ліві гасла. Прикладів того безліч. Приведу лише один – земельне питання. Сьогодні «Батьківщина» та інші рвуть на грудях вишиванки, доводячи, що вони проти продажу землі. Нехай вони подивляться стенограму голосування за реакційний Земельний кодекс-2 і перестануть грати комедію. Або нехай згадають, хто добивався видачі земельних актів і закріплення часток «в натурі», готуючи юридичну підставу переходу права власності, підставу відбирання землі в українського народу.

Порядком денним для лівих має стати їх згуртування (чи об’єднання) спочатку на ідеї зміни системи влади. Сам режим того боїться, тому підготовує (мало не написав «підгодовує» – може це і точніше) клони лівих на зразок об’єднання під прапором В.Волги. Важливо, щоб люди не повелися на цю дешевинку.

Із забороною Компартії не згоден, хоч комуністи в Україні, їх сучасне керівництво, і були конкурентами соціалістів, не завжди коректними, м’яко кажучи.

Яким, на Вашу думку, є найближче майбутнє України — циклічна криза, чи все ж перемога здорового глузду?

Найближче майбутнє – весна. З кризи ми не виходили, вона тягнеться третій десяток літ. Ліки до неї – в програмі соціалістів. Перше з них – зміна системи влади.

спілкувався Максим Михайленко