Наталя Клименко: «Робити щось корисне для країни»

«Мова – ДНК нації» – це проект популяризації української мови, інтернет-ресурс з правилами українського правопису і вправами для засвоєння матеріалу. Максимальна лаконічність подання матеріалу, виважений мінімалізм оформлення сайту, троє людей і один яскравий персонаж – секрет вподобайки понад 25,5 тисяч людей у Фейсбук. Наталя Клименко, авторка ініціативи допомоги українській мові, розповідає.

11865214_1026438707380952_1537609988_oНаталю, поясніть, будь ласка, чому мова – це ДНК нації?

Мені здається, що людина, яка не говорить рідною мовою – мовою своїх дідів і прадідів, втрачає зв’язок зі своїм народом. Адже мова – це скарбниця багатовікового досвіду людей, які жили на нашій землі, а не просто засіб для висловлювання думок і спілкування. Це спосіб формування думки. Згадайте лише «вершки» і «сливки», «дружина» і «жена». Я думаю, що без спільної історії, традицій і мови – немає нації.

Чому суржику не достатньо для спілкування? Навіщо вдосконалювати власні знання з орфографії і стилістики? Хіба не повинна будь-яка мова світу пристосовуватися до сучасності і відповідно адаптуватися? Адже англійці з американцями зараз дискутують про те, що сучасна мова – це те, як розмовляє більшість.

Звісно, кожна мова постійно змінюється. Але суржик – це не сучасна мова, а дика суміш, результат тривалої русифікації. Ні в США, ні у Великобританії у громадян немає проблем із отриманням інформації державною мовою. У нас це право потрібно виборювати. У нас обмаль якісної україномовної преси, більшість книг в Україні видають російською мовою, на телебаченні переважає російськомовний контент. У ресторані про україномовне меню треба просити й не завжди вам його принесуть… Тому ситуації з українською і англійською мовами не варто порівнювати.

І є чудовий вислів: «Граматика – це як особиста гігієна. Ви можете не дбати про неї, але не дивуйтеся, якщо люди зроблять про вас відповідні висновки».

Я знаю, що «Мову» розпочинали як родинний проект: сайт авторства Вашого брата, малюнки авторства Вашого чоловіка, Ваше текстове наповнення. Наталю, скажіть, будь ласка, чи відтоді як розпочали проект, склад команди не змінювався? Чи зверталися до Вас люди, які хотіли якось долучитися і допомагати?

Декілька людей зверталися, пропонували свою допомогу, але до останнього часу плідної співпраці не виходило. Зовсім недавно до команди приєдналася ще одна дівчина, майбутній філолог, яка цього року склала ЗНО з української мови на 198 балів. Я сподіваюсь, що ми тепер зможемо швидше відповідати на численні запити, більше готувати авторських вправ тощо.

До Вас звертаються з комерційними пропозиціями, з пропозиціями провести тренінги в школах або комерційних структурах? Чи Ви самі пропонуєте свої послуги? Чи подаєтеся Ви на гранти, плануєте розширюватися?

Тренінги ми поки не проводили, ніхто не звертався й ми теж самі такі послуги не пропонуємо.

На гранти ми ще не подавалися, але такої можливості я не відкидаю, оскільки ми плануємо розширюватися.


Ви знайомилися з тими, кого самі вважаєте Вашими конкурентами, для пошуку ідей або спільних проектів?

Чесно кажучи, не мала нагоди поспілкуватися з ініціаторами подібних проектів. До речі, я не вважаю їх конкурентами. У нас можуть бути різні підходи, але мета спільна – пропагування української мови, підвищення рівня володіння нею. Тому, що більше таких ініціатив, то краще.

Помітно, що Ви приділяєте час і душу своєму проекту – головний персонаж Ваших навчальних карточок, Лепетун, ефективний вчитель. Мені особисто добре запамяталися такі з Ваших мальованих правил мови: «Нанести можна маску на обличчя, а удару завдають» або «Весна... Відпочиваймо просто неба». Як Ви з командою працюєте над проектом: кожен день виділяєте певний час або залежно від натхнення?

Дякую, ми дійсно намагаємося творчо підходити до кожної теми. Оскільки нам подобається те, що ми робимо, ми майже щодня знаходимо час на «Мову».

Хтось знаходить свій дар (писати картини, грати у футбол, писати твори тощо), своє покликання, у школі, а хтось все життя не може визначитися з професією. А Ви взяли і «стрибнули» в мовознавство. Чи вважаєте Ви, що мовознавство – це «Ваша» сфера?

Ні, постійне вивчення української мови або мовознавство – лише інструмент, моє покликання – просування (пропагування) української мови. А в цьому я не початківець: вісім років працюю в маркетингових комунікаціях. І це справді велике щастя – робити те, що подобається, і розуміти, що це потрібно людям.

З Вашої сторінки в ФБ складається враження, що Ви відмінниця. Наскільки відразу все виходить в проекті? А ось коли люди вам кажуть: «А Ви впевнені, що Ви є експертом з української мови», як Ви реагуєте? Чи виникають у Вас сумніви щодо доцільності того, чим Ви займаєтеся?

Невже це видно навіть із соцмереж?! Насправді «комплекс відмінниці» прагнення робити все, за що я беруся, якомога краще – не впливає на моє сприйняття критики. Кожен може помилитися, і я – не виняток. Я вдячна за конструктивні зауваження. От нам якось написали, що ми некоректно називаємо кальки з російської мови «русизмами», тому що українську мову раніше називали «руською». І ми почали їх називати «росіянізмами». Однак є й інші випадки, коли люди не хочуть сприймати щось відмінне від їхнього уявлення. Наприклад: «Я завжди це слово наголошував по-іншому, тому все, що ви пишете, неправильно». На такі коментарі я не зважаю.

У мене немає сумнівів щодо доцільності проекту. Я дуже люблю рідну мову й щиро прагну поділитися своїм захопленням з іншим. А відсутність філологічної освіти намагаюся компенсувати безперервним поглибленням своїх знань. До речі, свого часу я прочитала, що Борис Антоненко-Давидович вважав себе не лінгвістом, а белетристом і журналістом. І це не завадило йому написати «Як ми говоримо» – книгу, яка стала настільною для багатьох філологів.

Я звернула увагу, що у Вас на сайті немає окремого розділу, присвяченого американізмам. А як Ви ставитеся до запозичених слів, наприклад хепі-енд, он-лайн, мейнстрім, тренд, чи, на Вашу думку, їх досить мало в українській мові?

О! Гарна ідея. Ми обов’язково про це подумаємо. Насправді, ми декілька разів писали про англіцизми – «супер» і «бутики». Я нормально ставлюсь до «розумного запозичення», коли виникає нове поняття й для нього немає слова. Хоча й в таких випадках краще створювати свої нові слова, враховуючи словотворчі традиції. От мені подобається, що в нас є мобільний «застосунок», а не тільки «додаток» чи «апплікейшн». Гірше, коли в нас є «управління», а його всюди називають «менеджментом».

Що і хто Вас надихає займатися волонтерським проектом? Чи залишається у Вас час на щось крім нього?

Мабуть, Майдан багатьох із нас навчив, що потрібно не лише вимагати чогось від влади, а й віддавати – робити щось корисне для країни. Тобто, хочете змін? Змінюйте. Робіть щось, а не лише скигліть.

Якщо говорити про натхнення, то мене надихають численні листи, у яких люди пишуть, що наш проект дуже потрібний. Після цьогорічного ЗНО з української мови я отримала дуже емоційний лист, у якому дівчина розповіла, що ніколи не знала, що наголос у слові «дрова» падає на перший склад. За два дні до ЗНО вона побачила нашу картинку, розповіла своїм однокласникам – і це слово було в них на іспиті. Кожна така маленька історія надихає. Ми розуміємо, що наші зусилля не марні.

Щодо часу, то це філософське питання. Можна лежати на дивані й говорити: «Ой, я нічого не встигаю». Часу завжди бракує. Але що більше людина дійсно прагне зробити, то більше вона встигає.

Записала Олена Александрова

Поделиться:

В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс