Наші справи у сусідки. Як Польща реагує на міграційні хвилі з України

З початком війни на Сході України та в результаті окупації Криму, українці почали масово виїздити до Польщі. У рапорті Управління у справах іноземців Польщі бачимо статистику, де цифри говорять самі за себе. Якщо у 2014 році 22391 українець подав документи на отримання тимчасової посвідки на проживання, то у 2015 таких заяв було подано вже майже 59 тисяч. З роками тенденція не змінюється. У 2016 — майже 88 тисяч заяв, у 2017 —вже 112903, у 2018 — понад 140 тисяч і майже 160 тисяч у 2019. За словами Агати Евертинської, директора Управління з питань іноземців у Польщі, усього ж 214,7 тисяч українців мають дійсні документи, які дозволяють їм легально перебувати у Польщі. «Тобто ми говоримо про: посвідки на тимчасове проживання — близько 170 тисяч, посвідки на постійне проживання — 37 тисяч, документ резидента ЄС —5 тисяч та ніші документи, у тому числі надання статусу біженця», — підсумовує пані Агата.

Українці — це майже половина усіх мігрантів у Польщі. Втім, протягом 2019 року побільшало білорусів (на 5,5 тисяч і тепер їх у Польщі понад 25 тисяч) та грузинів (майже на 3 тисячі, усього ж станом на 1 січня 2020 року проживає 5,5 тисяч).

Біженці з України

З приводу вже загаданих політичних та економічних причин, українці почали шукати прилуку у Польщі. Вперше за історію незалежної країни, Польща почала приймати біженців з України. Приймати — приймали, але статусу не надавали. Офіційне пояснення влади звучало так: «небезпека життю існує лише на окупованій частині території України. Більшість країни не охоплена війною, тому справами безпеки повинна своїх громадян перейматись українська влада і забезпечувати притулок своїм громадянам». Так, у 2014 році 2318 українців просило обителі у Польщі. Жодного позитивного рішення того року не надали жодній справі. У 2015 ще 2305 заяв і усього 2 позитивні рішення про надання статусу біженця. У 2016 заяв було вже менше —1306, а от рішень більше — 16. Пані Агата з Управління до справ іноземців пояснює таку тенденцію: «Звістка про те, що Польща не надає українцям статусу швидко розлетілась, відповідно й зменшилась кількість прохань. У 2017 та 2018 роках — 671 та 466 відповідно. Ще 4 українці отримали статус біженця у 2019 році».

Цю ж ситуацію ми попросили прокоментувати Йоанну Субко з Офісу омбудсмена у Варшаві.«Польща взагалі неохоче надає статус біженця, незалежно з якої країни походження особа. Але у питанні з Україною пояснення мало логічний контекст. Варто наголосити, що якщо була відмова у надані статусу біженця, то в окремих випадках надавалась інша форма захисту — гуманітарна охорона або міжнародна». Так, і таку допомогу отримало в Польщі понад 400 українців.

Нове обличчя мігранта з України

За ці роки змінилось і обличчя мігранта з України. Якщо раніше це були сезонні працівники, які приїздили до Польщі на 6-9 місяців, аби тяжко фізично попрацювати, заробити гроші, повернутись додому і заінвестувати або у розвиток власного маленького бізнесу, або ж на ремонт будинку чи у навчання дітей. «Переважно це були українці з західних областей, вони працювали на фермах або на заводах і фабриках, погано інтегрувались у польське суспільство, — розповідає Анна Гудак, працівниця варшавської громадської організації OCALENIE, яка займається допомогою мігрантам та біженцям. —А зараз все частіше, особливо з 2016 року, приїжджають до Польщі українці з великих міст центральної, східної та південної України. Це висококваліфіковані працівники, з вищою освітою і чітким планом — залишитись у Польщі на постійно. Вони активно вивчають мову, активні на ринку праці і зазвичай доволі успішно інтегруються».

Втім, навіть на фоні усіх цих старань, статистика невтішна — понад 70% українців працюють у Польщі на нижчих посадах, ніж вдома і не здатні знайти працю, яка б відповідала їх кваліфікаціям, досвіду та освіті. Іншими словами — починають з нуля у доволі зрілому віці 40+. Аня додає, що приїжджають цілими родинами з дітьми і тепер у Варшаві майже у кожній школі навчається кілька маленьких українців. «В інших неурядових організаціях, які займаються питаннями мігрантів, навіть з’явились нові посади — асистенти зі шкільних питань. Це педагоги, які допомагають налагоджувати контакт між дитиною, школою, педагогами, батьками та польськими дітками», — розповідає Аня.

Влада vs громадські інституції

Правляча партія Право та Справедливість питанням рекордного для Польщі збільшенням мігрантів зі сходу особливо не переймається. Інтеграційної та міграційної політики немає і таку позицію громадські активісти називають яскравою демонстрацію правоцентриського уряду. «Фінансування програм підтримки мігрантів та біженців істотно скоротилось, а більшість масштабних проектів реалізовується за кошти Європейського Союзу або ж з казни місцевого самоврядування, — розповідає про ситуацію у громадському секторі Вітек Хабановський, голова правління Фонду „Інший простір“. — Цих коштів, м’яко кажучи, недостатньо, особливо зараз — на фоні збільшення мігрантів. До того ж ми постійно ініціюємо внесення поправок до законодавчих актів. Але далі бурхливих емоційних розмов діло не доходить». Вітек додає, що такими діями влада сама собі «стріляє у коліно», адже затягуючи процес надання дозволів на роботу та проживання, заганяє працедавців та працівників у чорну зону, де не платяться податки, а економіка Польщі, яка розвивається доволі швидко, залишається без робочої сили.

Громадський сектор, у свою чергу, розводить руками і застерігає — якщо влада не змінить свого ставлення до існуючої ситуації, справи можуть колосально погіршитись. А їх і зараз назвати райдужними неможливо. «Державні структури не справляються» — під таким заголовком у виданні виходить стаття PrzeczPospolita влітку 2019 року. Поляки визнають — міграційний потік шокував і в певній мірі навіть спаралізував державні установи Польщі. Особливо у великих містах, де мігрантів значно більше. Як результат — очікування дозволів на проживання збільшилось у рази. Якщо 4-5 років тому на карту тимчасового проживання чекали 3, максимум чотири місяці, то зараз — мінімум вісім. Деякі справи навіть закінчувались у суді.

Втім, не без позитиву

Органи місцевого самоврядування, незважаючи на бездіяльність уряду, доволі активно працюють над інтеграційним процесами локально. Так, у Вроцлаві ще на початку 2019 року мер міста офіційно заявив, що кожен четвертий мешканець Вроцлава — українець. А відтак, для того, аби краще розуміти потреби найбільшої групи мігрантів у місті, працевлаштував у міській Ратуші радницю з питань українців та України. Стала нею полька українського походження, журналістка та активістка Ольга Чебор. Люблін та Гданськ роками славились своєю толеранційною міграційною політикою — у місті почали українізувати, наприклад, автомати для придбання квитків у громадському транспорті, паркомати тощо. Варшавська влада обіцяє до кінця березня створити при міській раді комітет з питань інтеграції мігрантів. Сайти державних установ також почали перекладати на українську мову.

Громадські організації все частіше проводять акції у підтримку «нових мешканців» їх міст, а на концерти українських зірок естради приходить все більше поляків.

І як далі?

Українці не приховують, що обирають Польщу з кількох причин — ментальна на географічна близькість, подібність мов, що значно спрошує процес адаптації і найважливіша — економічний спокій та стабільність. Всі українці, які відкрили власний маленький бізнес у Польщі, озираючись на свій же український досвід підприємництва, в один голос говорять про брак корупції і нормальне та зрозуміле функціонування усієї системи координат.

І навіть той факт, що доводиться починати з нуля, часто-густо перекваліфіковуватись аби адаптуватись до польського ринку праці, не зупиняє наших співвітчизників. Не зупиняє і довгий процес легалізації та отримання дозволів на роботу. І все частіше, зустрічаюсь з нашими мігрантами, розумієш, що нова країна багатьомдала можливість здійснити мрії дитинства. І ці історії успішних та працьовитих українців — тема для зовсім іншої статті.

Оксана Денисюк, Newssky, Варшава