На панщині пшеницю жала, або Шухевич і жіноча пенсія
17.02.2020 0 By NS.WriterПлакати чи сміятись?
Читав історію двох поправок до Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ щодо удосконалення пенсійного забезпечення»…
Трішки сміятися. Бо — детектив. Інтрига. Агатка Кристенко.
Від 2014-го водяться за чуби можновладці різного рівня глибини крісел. І ніяк не можуть ухвалити та запустити у дію закон, що захистить сотні тисяч українських жінок, які дотепер несправедливо не можуть вийти на пенсію.
Від 2014-го! Але сміх цей — крізь сльози жінок пенсійного віку. Бо, як почати розбиратися, історія несправедливості неньки-України до своїх дочок-українок тягнеться здавна, уже у 2011 почали лунати голоси на захист жіночої пенсійної долі.
Суть справи і болю українського жіночого серця — підвищення жіночого пенсійного віку. Максимально стисло все виклав у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ щодо удосконалення пенсійного забезпечення» ініціатор прийняття акту — народний депутат Юрій Шухевич.
…Прийняття Закону України від 8 липня 2011 року «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (Закон про пенсійну реформу) відбулося обмеження конституційних прав мільйонів українських громадян. І це стало грубим порушенням ч.3 ст. 22 Конституції України, в якій закріплено: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Боротьба за справедливість полягає у скасуванні неконституційних положень Закону про пенсійну реформу щодо неможливості подання мільйонами українських пенсіонерів після 1 січня 2016 року для обчислення пенсії довідки про заробіток за будь-які 60 місяців роботи підряд до 1 липня 2000 року та щодо обмеження після 1 січня 2015 року прав непрацюючих українських жінок на призначення їм пенсій у віці 55 років за наявності 30 років страхового стажу.
Оскільки неконституційність була «продиктована вимогами МВФ», Шухевичем пропонувалося за таких умов зробити для жінок хоча б щось, надати хоч мінімальну допомогу. А саме: було вирішено погодитися з пропозицією Мінсоцполітики щодо зміни в частині першій статті 40 Закону дати «до 1 січня 2016 року» на дату «до 1 січня 2022 року» та в абзаці першому пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону дати «до 1 січня 2015 року» на дату «до 1 січня 2022 року».
Простими словами: хоча б на певний час, з 1916 до 1922, відтермінувати катастрофу несправедливості. Оптиміст — сліпий і з паличкою оптиміст Юрій Шухевич! — і уявити не міг у 2014-му, що про його ініціативи будуть згадувати у 2020-му лише як саме про ініціативи.
Посилалися владники на все, але не змінили нічого.
Хто хоче покращити долю українки — шукає можливості, а хто не хоче — той українська влада. Будували «Стіни» (дайте помацати?), «рятували» банки (читай — банкірів), будували фінансово-чудотворні футбольні Євро-арени (порівняйте кошторис на старті і кошторис на фініші епічного будівництва одноразового стадіону), а українська пенсіонерка — жертва недоношеної української пенсійної реформи — готова була вічність відстояти у черзі за справедливістю…
Наприкінці 2019-го — на початку 2020-го таки сталося довгоочікуване: вікопомний Закон приймають до порядку денного Верховної Ради.
Не знати, що вже й казати. Зачекаймо мовчки. Аби не наврочити. Аби не підказати «кнопкодавам» та іншим іще одну можливість уникнути справедливості…
Ось тут, окрім матеріалів офіційних сайтів, публікація аж 2011-го року — для прискіпливих і кмітливих є чимало фактів, прикладів і навіть високопрофесійного сарказму, авторка, до речі, — з команди Шухевича.
…І навіть подумалося мені, а чи не муляє когось із недолугих можновладців нашого надзаполітизованого суспільства ще й такий острах: мовляв, ось приймемо ці «поправки Юрія Шухевича», і тоді — й без того неприємні для влади ЗМІ — почнуть проголошувати на кожному інформаційному розі «перемогу єтіх українських буржуазних націоналістів, что нєдопустімо»?
У саме такого ґатунку політхробачків я хочу спитати: соціальна справедливість — має стать, колір партквитка і взагалі партквиток?
Зі справедливістю все вкрай просто — жодних фіфті-фіфтєй.
Справедливість одновимірна. Або вона є. Або її немає.
Справедливість до українських жінок — вічно терплячих і безумовно, вічно юних, але трішечки пенсійного віку, — полягає у примітивному технічному акті: натиснути кнопку «За» у мить голосування за поправки. За багатостраждальні поправки. Поправки, що визріли ще на початку минулого десятиліття. Натиснути тими самими пальчиками і пальцями, які, однаково слухняно і миттєво, натискають і, на депутатських пультах, — за закони щодо підвищення платні собі, коханим, і, на власних смартфонах, — за згоду зустрітися із коханцями тощо…
…Ви бачили ноги української жінки? Ті, що скалічені змолоду совковим взуттям, але ті, що все одно мають йти і йти, бо — треба робить, бо хата, діти, сім’я-родина, життя таке? Ви помічали руки української жінки, спотворені вічною панщиною велично інстинктивного труда на українській землі? Ви вдивлялися у бездонний погляд очей української жінки, очей, у яких — од миті народження до миті вічності — палає і не згасне ніколи невгамовне бажання винести на жіночих плечах святий хрест матері, бабусі і навіть прабабусі та не схибити жодним кроком, порухом, бо — українка?
Проголосуйте «За»! Проголосуйте проти «панщини»!
І прикусіть язика у бажанні послатися на відсутність мільйонів — ніхто не повірить і не стримається, аби виматюкати у відповідь.
Менше мільярдів роздавайте і повертайте — через приторно бездоганні суди наші — нашим знедоленим мільярдерам, чиї жіночки своїм чоловікам ряхи вгодовані пороздирають помальованими пазурами за два слова — «пенсійний вік».
Тисніть, кажу, — саме це голосування Бог зарахує вам, коли прийде ваш час, за позитив і, швидше за все, пробачить чимало інших натискань…
Ох, Тарасе, як ти був правий і є правий: «На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать…». Так і стоять перед очима ці, що «не спочивать…»
NB. 14 лютого у Верховній Раді знов повернулися до розгляду законопроекту, який покликаний виправити трагічні наслідки пенсійної реформи Азарова.
Сергійко Щеневсе, оглядач