На панщині пшеницю жала, або Шухевич і жіноча пенсія

Плакати чи сміятись?

Стара пенсія для молодої красуні, або Здорова емоція справедливості

Читав історію двох поправок до Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ щодо удосконалення пенсійного забезпечення»…

Трішки сміятися. Бо — детектив. Інтрига. Агатка Кристенко.

Від 2014-го водяться за чуби можновладці різного рівня глибини крісел. І ніяк не можуть ухвалити та запустити у дію закон, що захистить сотні тисяч українських жінок, які дотепер несправедливо не можуть вийти на пенсію.

Від 2014-го! Але сміх цей — крізь сльози жінок пенсійного віку. Бо, як почати розбиратися, історія несправедливості неньки-України до своїх дочок-українок тягнеться здавна, уже у 2011 почали лунати голоси на захист жіночої пенсійної долі.

Суть справи і болю українського жіночого серця — підвищення жіночого пенсійного віку. Максимально стисло все виклав у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування“ щодо удосконалення пенсійного забезпечення» ініціатор прийняття акту — народний депутат Юрій Шухевич.

…Прийняття Закону України від 8 липня 2011 року «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (Закон про пенсійну реформу) відбулося обмеження конституційних прав мільйонів українських громадян. І це стало грубим порушенням ч.3 ст. 22 Конституції України, в якій закріплено: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Боротьба за справедливість полягає у скасуванні неконституційних положень Закону про пенсійну реформу щодо неможливості подання мільйонами українських пенсіонерів після 1 січня 2016 року для обчислення пенсії довідки про заробіток за будь-які 60 місяців роботи підряд до 1 липня 2000 року та щодо обмеження після 1 січня 2015 року прав непрацюючих українських жінок на призначення їм пенсій у віці 55 років за наявності 30 років страхового стажу.

Оскільки неконституційність була «продиктована вимогами МВФ», Шухевичем пропонувалося за таких умов зробити для жінок хоча б щось, надати хоч мінімальну допомогу. А саме: було вирішено погодитися з пропозицією Мінсоцполітики щодо зміни в частині першій статті 40 Закону дати «до 1 січня 2016 року» на дату «до 1 січня 2022 року» та в абзаці першому пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону дати «до 1 січня 2015 року» на дату «до 1 січня 2022 року».

Простими словами: хоча б на певний час, з 1916 до 1922, відтермінувати катастрофу несправедливості. Оптиміст — сліпий і з паличкою оптиміст Юрій Шухевич! — і уявити не міг у 2014-му, що про його ініціативи будуть згадувати у 2020-му лише як саме про ініціативи.

Посилалися владники на все, але не змінили нічого.

Хто хоче покращити долю українки — шукає можливості, а хто не хоче — той українська влада. Будували «Стіни» (дайте помацати?), «рятували» банки (читай — банкірів), будували фінансово-чудотворні футбольні Євро-арени (порівняйте кошторис на старті і кошторис на фініші епічного будівництва одноразового стадіону), а українська пенсіонерка — жертва недоношеної української пенсійної реформи — готова була вічність відстояти у черзі за справедливістю…

Наприкінці 2019-го — на початку 2020-го таки сталося довгоочікуване: вікопомний Закон приймають до порядку денного Верховної Ради.

Не знати, що вже й казати. Зачекаймо мовчки. Аби не наврочити. Аби не підказати «кнопкодавам» та іншим іще одну можливість уникнути справедливості…

Ось тут, окрім матеріалів офіційних сайтів, публікація аж 2011-го року — для прискіпливих і кмітливих є чимало фактів, прикладів і навіть високопрофесійного сарказму, авторка, до речі, — з команди Шухевича.

…І навіть подумалося мені, а чи не муляє когось із недолугих можновладців нашого надзаполітизованого суспільства ще й такий острах: мовляв, ось приймемо ці «поправки Юрія Шухевича», і тоді — й без того неприємні для влади ЗМІ — почнуть проголошувати на кожному інформаційному розі «перемогу єтіх українських буржуазних націоналістів, что нєдопустімо»?

У саме такого ґатунку політхробачків я хочу спитати: соціальна справедливість — має стать, колір партквитка і взагалі партквиток?

Зі справедливістю все вкрай просто — жодних фіфті-фіфтєй.

Справедливість одновимірна. Або вона є. Або її немає.

Справедливість до українських жінок — вічно терплячих і безумовно, вічно юних, але трішечки пенсійного віку, — полягає у примітивному технічному акті: натиснути кнопку «За» у мить голосування за поправки. За багатостраждальні поправки. Поправки, що визріли ще на початку минулого десятиліття. Натиснути тими самими пальчиками і пальцями, які, однаково слухняно і миттєво, натискають і, на депутатських пультах, — за закони щодо підвищення платні собі, коханим, і, на власних смартфонах, — за згоду зустрітися із коханцями тощо…

…Ви бачили ноги української жінки? Ті, що скалічені змолоду совковим взуттям, але ті, що все одно мають йти і йти, бо — треба робить, бо хата, діти, сім’я-родина, життя таке? Ви помічали руки української жінки, спотворені вічною панщиною велично інстинктивного труда на українській землі? Ви вдивлялися у бездонний погляд очей української жінки, очей, у яких — од миті народження до миті вічності — палає і не згасне ніколи невгамовне бажання винести на жіночих плечах святий хрест матері, бабусі і навіть прабабусі та не схибити жодним кроком, порухом, бо — українка?

Проголосуйте «За»! Проголосуйте проти «панщини»!

І прикусіть язика у бажанні послатися на відсутність мільйонів — ніхто не повірить і не стримається, аби виматюкати у відповідь.

Менше мільярдів роздавайте і повертайте — через приторно бездоганні суди наші — нашим знедоленим мільярдерам, чиї жіночки своїм чоловікам ряхи вгодовані пороздирають помальованими пазурами за два слова — «пенсійний вік».

Тисніть, кажу, — саме це голосування Бог зарахує вам, коли прийде ваш час, за позитив і, швидше за все, пробачить чимало інших натискань…

Ох, Тарасе, як ти був правий і є правий: «На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать…». Так і стоять перед очима ці, що «не спочивать…»

NB. 14 лютого у Верховній Раді знов повернулися до розгляду законопроекту, який покликаний виправити трагічні наслідки пенсійної реформи Азарова.

Сергійко ЩеневсеСергійко Щеневсе, оглядач

,

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс