Мігрантський бізнес у Польщі – які правила гри?

Мігранти, зокрема з України, стають вагомою частиною польської економіки. Вони не тільки менш вибадливий (але якісний) робочий ресурс, але й платники податків та все частіше — засновники власного бізнесу, а відтак — творці нових робочих місць.

У 2019 році Польща фіксує рекордне збільшення кількості мігрантів, які оплачують внески до Фонду соціального страхування (Zakład Ubezpieczeń Społecznych) — понад 680 тисяч. Переважна більшість з них — це українці (майже 465 тисяч). Лукаш Комуда, експерт ринку праці та аналітик наголошує, що польська економіка без трудових мігрантів з України ніколи б не мала таких стабільних позитивних тенденцій росту. «І хоча уряд країни ніяк не хоче це визнати, бізнес сектор розуміє — без українців Польща б не розвивалась такими темпами. Окрім цього, з 2015-2016 року ми все частіше фіксуємо, що мігранти самі себе працевлаштовують, відкриваючи невеличкі фірми та підприємства», — додає він. Лукаш пояснює —ріст тенденції пов’язаний з бюрократичними процесами — чим довше відбувається процес легалізації при офіційному працевлаштуванні на роботу (інколи це триває до 9-10 місяців!), тим більше мігрантів приймають для себе рішення — відкрити фірму, самого себе працевлаштувати, не бути залежним від працедавця і як додатковий бонус — дозвіл на проживання у Польщі та доступ до ринку праці.

На жаль, нам не вдалось знайти статистики скільки фірм у Польщі протягом останніх років відкрили саме мігранти, так само і невідомо скільки закрилось. За інформацією звертаємось до Мацея Незборали, юриста та консультанта з питань відкриття та введення власного бізнесу у Польщі. «Таких даних ви не знайдете. Пов’язано це з тим, що не всі мігранти можуть так просто відкрити індивідуальну господарську діяльність. Це можуть зробити тільки особи, які мають дозвіл на постійне проживання у Польщі. А ось у колаборації з поляком іноземець може без проблем відкрити Sp. z o.o. — товариство з обмеженою відповідальністю. Це і є найпопулярніша форма ведення бізнесу у Польщі, до речі — не тільки серед мігрантів», — розповідає Мацей. З власного досвіду експерт говорить, що фактично більшість таких товариств повноцінно функціонують до року часу. «З власних спостережень хочу сказати, що цей спосіб легалізувати своє перебування у Польщі не завжди виправдовує себе. Одна справа — зареєструвати фірму на папері, а інша — вести реальний бізнес, платити податки та працевлаштовувати інших осіб. За моїми підрахунками справляються з цією задачею максимум 20% власників-мігрантів фірм та ПП», — констатує юрист.

Сфера послуг, будівництво та гастрономія — найпопулярніші сектори. Ми поспілкувались з власниками кількох бізнесів, аби зрозуміти, що ж приваблює мігрантів у польській економіці, чого вони найбільше бояться, на скільки складно розпочати свою справу у чужій країні і які найважливіші правила гри для мігрантів.

Знайомтесь, Євген Адінцов — приїхав до Варшави з Маріуполя понад 4 роки тому, заснував мережу вуличної їжі Soup Culture, чим довів — фастфуд може бути корисним. «Вважаю, що наш найбільший успіх — це те, що ми зробили неможливе — супчики у їстівних стаканах і ця наша „фішка“, яка відрізняла нас від усіх-усіх на ринку, принесла нам популярність. Але лише популярності у бізнесі замало, — розповідає Євген, аналізуючи чотири роки ведення бізнесу у Польщі та створення міжнародної франшизи. — Протягом першого року ми були надто амбітні і ті наші супер плани з розвитку бізнесу та відкриття чергових точок треба було коригувати, відповідно до реалій — це, мабуть, найбільший мій досвід».

Про разючу різницю між планами та реальністю і про те як фатальними можуть бути успішні ідеї ділиться і Георгій Нурманов. Цей сімейний бізнес також відкрив полякам інший фастфуд. Родина активно розвивала мережу продажу пельменів, хоча починалось усе з банальної туги за смачненьким і перша цільова аудиторія була — це, звісно ж, вихідці з Радянського Союзу. Але з часом розсмакували пельмені і поляки. Як результат, за два роки родина відкрила 4 точки продажу у Варшаві, але несподівано прийшов крах і повне банкрутство. «Наша найбільша помилка полягала у тому, що ми недооцінили самі себе, ми розвивались надто швидко. У нас був повний цикл — виробництво, продаж і маленькі кафе, де можна було швидко з’їсти вже готові пельмені. Цей темп просто нас зламав, ми не справились, продаючи у день 100 кілограмів пельменів. Так, парадоксально, але факт — ми не вибрали вчасно пріоритет — виробництво чи продаж — і це нас викреслило з бізнесу», — згадує Георгій.

Можливо, тут ключову роль заграв і тотальний брак досвіду, але як показують історії — лише кожен 8 мігрант, який наважується відкрити свій бізнес у Польщі, мав такий досвід в Україні. Як раз це і не лякає нових мешканців Польщі, як і бюрократія. «Коли ми починали свою справу, я тільки-но приїхав до Польщі, але це не завадило кинутись у велику воду», — згадує Євген. Для нього бюрократичні процедури у Польщі не були чимось над складним. «Так, я мав досвід ведення бізнесу в Україні і тому можу порівняти. У Польщі всі інституції не мають на меті здерти з тебе три шкури — вони допомагають і консультують. І якщо сказали, що чергова довідка буде готова через 7 днів — значить, так і буде. Це дуже мене приємно дивувало, коли ми почали оформляти всі дозволи на відкриття нашої першої точки», — додає Адінцов. І якби парадоксально це не звучало, але також приємно згадує паперові справи і Георгій. «І хоча на момент відкриття першої локалізації, я вже був мігрантом з трирічним стажем, моя польська була на рівні А1. Це мене неймовірно тривожило, але скажу чесно — чиновники дуже лояльно відносились до цього, завжди намагались додатково пояснити, все розтлумачити. Відтак, за якихось три-чотири місяці в мене дуже покращилась мова. Тому зараз кажу сміливо — без ідеального знання польської вести тут бізнес можна. Перевірено на собі (сміється)», — розповідає хлопець.

А ось Тарас П. бюрократичними справами не переймається. Їх товариство у співпраці з поляком — яскравий приклад грамотного розподілу вмінь та навичок. «Ми займаємось зовнішніми ремонтами, а у свого нинішнього партнера 5 років тому я починав, як звичайний різноробочий», — згадує чоловік. Зараз Тарас — керівник ремонтних робіт та відповідальний за чотири робочі бригади, а це майже 30 працівників. «З моїм партнером-поляком ми вирішили відкрити товариство, але з самого початку розподілили обов’язки — я на виробництві, а він займається пошуком клієнтів та усіма паперовими справами, від яких мене нудити починає, як тільки подумаю. Кожен робить те, що вміє і любить — ось секрет нашого успіху», — підсумовує Тарас і гордо додає — у його бригадах на хороших умовах і хороші гроші заробляють тільки українці.

На хороших умовах і хороші гроші зароблять тільки поляки та англійці у мовній школі, яку відкрила українка Надія Грушицька. Приїхавши з Рівного до Варшави 9 років тому, Надія реалізувала давню мрію — отримала європейську вищу освіту та відкрила власну мовну школу, яка вважається однією з найкращих у столиці. «Досі відчуваю, як важко переживають поляки той факт, що їх працедавець — іноземка, та ще й українка!Стереотипне мислення досі присутнє, приховувати не буду. Але можу сказати, школа існує 5 років і зараз все частіше поляки горді з того, що мігранти знаходять тут себе, відкривають свої невеличкі бізнеси і не цураються іноземного працедавця, навіть зі сходу», — підсумовує дівчина.

Усі ці історії, а ще сотні інших доводять — наші працьовиті та амбітні люди навіть на чужині, маючи підтримку зі сторони держави та чиновників, здатні на фантастичні речі. Супи у їстівних стаканах, які вигадав українець, їдять у Чехії, Канаді, Англії, Норвегії, Грузії і Швеції. Мовній школі Надії стало тісно у Варшаві, і вона відкрила філію на Мальті. У Тараса і його партнера, незважаючи, на кризу через епідемію коронавірусу, замовлень на півтори роки вперед. А Георгій після банкрутства та закриття усіх точок продажу, як раз у часи зарази — відновив бізнес і тепер, виходячи з попереднього досвіду, займається, тільки продажами.

Успіхів Вам!

Оксана Денисюк
для Newssky з Варшави