Мандрівки історичною Київщиною: Подорож 10. Черкаси та ін. (частина 1)

17.07.2017 0 By Chilli.Pepper
Герб Київської землі-князівства Х—ХІІІ століть.

Герб Київської землі-князівства Х—ХІІІ століть. Автор зображення — Alex Tora or Alex K in the Ukrainian and Japanese Wikipedias (2007).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків), доктор соціологічних наук, автор книжок «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012), «Слобідська Україна: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016) та ін. і більш ніж 150 статей з питань історичного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Мандрівки історичною Київщиною: Подорож 10. Черкаси — Городище — Мліїв — Мошни та ін. — Київ (частина 1)

 

Уявімо собі, що ми наразі опинилися в преславному місті Черкасах.

 

монумент при в’їзді в Чигиринський район із Черкаського району

Черкаська область. Український козак на коні йде в атаку: монумент при в’їзді в Чигиринський район із Черкаського району. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Або повертаючись із Чигирина чи Суботова та залишаючи за спиною (і ЗА ДУШЕЮ!) Чигиринщину (будь ласка, див. ілюстрацію). Або відвідавши лівобережні Переяслав-Хмельницький і Хоцьки чи Іркліїв і Золотоношу та прямуючи з останньої на Правобережжя через найдовшу в Україні інженерну споруду — залізнично-автомобільний перехід довжиною 13 кілометрів, що складається з дамби й мосту і веде саме до околиці Черкас. Або в цьому місті завершивши подорож узбережжям і водами нашого внутрішнього Кременчуцького моря. Або попростувавши з також правобережного Канева шосейною дорогою вздовж Дніпра. Або, нарешті, проїхавши від Корсуня-Шевченківського п’ять із половиною десятків кілометрів вже майже рідною автотрасою Н01 Київ—Знам’янка та в місті із дзвінкою, як струна, назвою Сміла звернувши ліворуч. На Черкаси!

 

Узбережна частина Кременчуцького водосховища-моря

Черкаси. Узбережна частина Кременчуцького водосховища-моря ліворуч від річкового вокзалу; вдалині — ледь видний відтинок моста (1959—1961), яким починається залізнично-автомобільний перехід на Лівобережжя, продовжуючись 12-кілометровою (!) дамбою. Як цей міст виглядає зблизька, можна побачити, наприклад, у фотогалереї науково-виробничого об’єднання Мостовий Центр (http://mostcentr.com.ua/photogallery/). Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Про це місто трохи розповів у своєму нарисі, присвяченому історії регіональних адміністративних центрів України. Воно, поза сумнівами, варте відвідання. Нестача історичної архітектури в Черкасах, на мою думку, компенсується непересічними зразками сучасної, про які мова піде нижче (причому значно-значно нижче!). А почну з коротенького викладення давньої історії теренів, на яких Черкаси виникли, та власне міста. При цьому спиратимуся на періодизацію з авторськими елементами, яку запропонував у статті, присвяченій «дев’яти хвилям Української державності» й опублікованій трохи менше року тому.

За часів Київської Русі, як повідомляє П.П.Толочко [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 222], південна межа Київської землі, що була одночасно кордоном держави, в ХІ столітті простягалася вздовж річки Рось. І лише в другій половині ХІІ століття ця межа пересунулася до іншої притоки Дніпра — річки Тясмин, унаслідок чого до складу Київської землі-князівства [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 37] увійшли, зокрема, терени, на яких сьогодні розташоване місто Черкаси.

 

Герб Черкас (2015).

Герб Черкас (2015).

 

Я.В.Верменич сповіщає [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 497], що з 1240-х років територія нинішньої Черкаської області належала Золотій Орді, а в другій половині XIV століття перейшла до Великого князівства Литовського. Однак про Черкаси в золотоординський період нічого не можна сказати напевно. Навіть, як підкреслює Д.П.Куштан [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 496], поширена дата заснування міста — 1284 рік — не обґрунтована. Взагалі, час і обставини його виникнення досі залишаються нез’ясованими; те саме стосується походження топоніма «Черкаси».

 

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське у 1386—1434 роках

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (скорочено — ВКЛ) у 1386—1434 роках. Фото — SeikoEn (2010).

 

Певні відомості про місто з’являються за доби Литовсько-Руської держави (ВКЛ).

 

Президент Литви Даля Грибаускайте

Президент Литви Даля Грибаускайте під час інавгурації 12 липня 2009 року (трибуну прикрашає герб колишнього ВКЛ і нинішньої Литовської Республіки). Фото — Kapeksas (Andrius Mieželis; 2009).

 

Щоб не розводити теревені про значення Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (ВКЛ) для становлення українського суспільства й формування нашого народу-етносу, просто наведу свій недавній вірш, звернений до високоповажного (чи високоповажної?) Президента Литви пані Далі Грибаускайте:

 

ВИСОКОШАНОВНІЙ ОЧІЛЬНИЦІ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПАНІ ДАЛІ ГРИБАУСКАЙТЕ

(Надпис на книзі «Избранное для избранных»)

 

«Забути про велич колишню»? А дзуськи!

Твоя — світ тодішній вражала,

Велике князівство Литовське та Руське,

Литви й України держава…

Тепер, у непевні, виснажливі будні,

хай зайнятий мозок війною,

хоч інколи мрію про те ж на майбутнє —

святкове, бо спільне з Литвою!

 

07.06.17

 

Скиргайло Ольгердович (близько 1354 — 1394 або 1397).

Скиргайло Ольгердович (близько 1354 — 1394 або 1397).

 

До складу ВКЛ Черкаси ввійшли після того, як у 1394 році під час свого походу їх здобув київський князь Скиргайло Ольгердович. Кому перед цим вони належали, невідомо; можливо, Золотій Орді. Кілька слів скажу про князя Скиргайла, оскільки в історію він увійшов фактично «батьком» Черкас. О.В.Русина повідомляє [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 599], що (спочатку) князь троцький і полоцький, а з 1387 року володар нашого знаменитого Любеча в католицькому хрещенні отримав ім’я Казимир, у православному — Іван. Протягом 1386—1392 років був намісником у Литві короля польського і великого князя литовського Владислава ІІ Ягайла, за угодою з котрим отримав у 1394 році Київське князівство. Невдовзі після походу на Черкаси загинув: його отруїв митрополичий намісник (!) Фома. Похований у Києво-Печерській лаврі.

Повідомлення білорусько-литовських літописів про здобуття Черкас Скиргайлом Ольгердовичем є першою достовірною згадкою про них у джерелах. Вони стали адміністративним центром так званого замкового повіту у складі Київського князівства ВКЛ. С.І.Лунін стверджує [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 495], що в повідомленні Єрмолінського літопису (з паралелями в інших) під 1445 роком (!) про козаків із землі чи міста Черкас, які воювали на боці золотоординського хана Улуг-Мухаммада, ідеться скоріше про Подніпров’я (!), а не про «альтернативний» Західний Кавказ.

 

Макет Черкаського замку (реконструкція). Фото — Barow (2015).

Макет Черкаського замку (реконструкція). Фото — Barow (2015).

 

Після ліквідації удільного Київського князівства з 1471 року Черкаси стали центром так званого негродового староства у складі Київського воєводства. Черкаський замок продовжував відігравати роль прикордонного форпосту ВКЛ. До речі, у XV—XVIII століттях Черкаси складалися із замку і власне міста. Замок (будь ласка, див. ілюстрацію) — невелика дерев’яна фортеця — розташовувався на одному з мисів високого корінного берега Дніпра. Протягом існування він не раз був зруйнований, і його відбудовували на новому місці. Місто ж займало ділянки і на плато поруч із замком, і біля його підніжжя в заплаві Дніпра [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 496].

Черкаси й надалі залишалися одним із найголовніших осередків формування українського козацтва. Зокрема — тому що черкаські старости, на яких покладалася відповідальність за оборону степового кордону, інтенсивно залучали до неї козаків.

 

Ян Матейко (1874). «Портрет гетьмана Остафія Дашкевича».

Ян Матейко (1874). «Портрет гетьмана Остафія Дашкевича».

 

Великий внесок у підвищення обороноздатності південного прикордоння ВКЛ зробив видатний військовий і державний діяч литовсько-руської доби Остафій (Остап, Євстахій) Дашкевич (Дашкович). Він походив із руського (тобто русинського, українського) роду з Овруча, який на той момент ще носив давньоруське ім’я Вручий. В.О.Щербак повідомляє [ЕІУ, т. 2 (2004): с. 295], що в 1507 році Дашкевич зайняв посаду канівського, а згодом (наскільки можу судити, у 1514 році. — Ю.Ч.) і черкаського старости. Саме він організував оборону південного прикордоння ВКЛ від нападів кримських татар. При цьому Дашкевич установив тісні контакти з українським козацтвом, надаючи йому матеріальну підтримку, насамперед зброєю та продовольством. З допомогою козаків перший черкаський староста здійснив чимало походів на Кримське ханство, а в 1515 та 1521 роках — ще й на Московське царство. У 1532 році під проводом Дашкевича було відбито напад кримського хана Саад-Гірея І на Черкаси, які витримали облогу ханського війська. А невдовзі — у 1533 році — він, як сповіщає там само В.О.Щербак, подав на розгляд польському сеймові проект оборони України від татар, у якому пропонував звести на нижньому Дніпрі кілька фортець. На жаль, через брак коштів тоді реалізувати цей задум не вдалося… Дашкевич урядував у Черкасах і Каневі до своєї смерті (1535), істотно посиливши роль придніпровських міст і містечок як центрів формування українського козацтва. Між іншим, у своїй поемі-циклі «Подорож історією Польщі, з користю і не без “сили”», у вірші, присвяченому Катовіце, згадую «прецікавий музей Сілезійський; так ось, саме в цьому місті і саме в цьому музеї зберігається чудовий портрет видатного «козацького гетьмана» (так Дашкевича називали багато істориків), створений видатним польським художником, яскравим майстром історичного жанру Яном Матейком.

 

Поштова марка 1997 року, присвячена Дмитру Вишневецькому (Байді).

Поштова марка 1997 року, присвячена Дмитру Вишневецькому (Байді).

 

А плани Остафія Дашкевича за два десятиліття втілив у життя інший великий українець — Дмитро Вишневецький (Байда). Цей руський, як тоді казали, князь, за повідомленням Ю.А.Мицика [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 519], від 1540-х років обіймав ту ж посаду черкаського і канівського старости, спираючись у своїй діяльності на запорозьке козацтво. А в 1555 році на дніпровському острові Мала Хортиця (інша назва — Байда) Вишневецький спорудив потужне укріплення, звідки вчинив ряд успішних походів проти Османської імперії та Кримського ханства, насамперед на турецьку фортецю Очаків і татарську фортецю Іслам-Кермен (розташовувалася поблизу сучасного міста Каховки). Так виникла Запорозька Січ.

За останні роки ми з Вами, шановні читачі, засвоїли, що Герої не вмирають. Так само не вмирають і справді Геройські Справи, що наочно доводять приклади… ні: високі Взірці — Остафія Дашкевича, Дмитра Байди-Вишневецького та інших історичних Героїв України.

 

Далі буде.

 


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: