Мандрівки історичною Переяславщиною й Полтавщиною: Подорож 3. Іркліїв — Золотоноша — Бакаївка (Красногірський монастир) — Переяслав-Хмельницький

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків), доктор соціологічних наук, автор книжок «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), «Слобідська Україна: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016) й ін., статті «Про використання сучасних надбань вітчизняних історичних наук, архітектурознавства та культуральної соціології для характеристики туристичних ресурсів регіонів України» (2012), ще більш ніж 150 статей, нарисів тощо з історико-культурологічного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

У першому та другому подорожніх нарисах нового циклу ми з вами, шановні читачі, відвідали низку населених пунктів, розташованих на території, що входила до складу давньоруського Переяславського князівства, козацького Прилуцького полку і, нарешті, Полтавської губернії, а сьогодні опинилась у складі сучасної Чернігівщини — Чернігівської області: Прилуки, Густиню, Срібне, Сокиринці, Тростянець. Тепер помандруємо теренами історичної Переяславщини й Полтавщини, які нині належать до Черкащини.

 

Золотоношка біля автошляху Черкаси—Золотоноша

Золотоношка біля автошляху Черкаси—Золотоноша. Фото — Алла Ісаакян (2010).

 

Цю подорож почнемо на тих вельми мальовничих теренах, що були передані 1954 — а посулянські села Жовнине (давньоруське місто Желні, з епохи раннього Нового часу до Другої світової — Жовнин) та інші 1964 — року з Полтавської області до новоутвореної Черкаської області та сьогодні перебувають у складі її Драбівського, Золотоніського, Канівського (лівобережна частина) і Чорнобаївського районів.

 

Історичний герб козацького містечка Іркліїв (1745).

Історичний герб козацького містечка Іркліїв (1745).

 

На цих землях враз повертаємося до Київської Русі. Великий українець, визначний літературознавець, археолог, історик і перекладач Леонід Махновець (наголос у славному прізвищі слід робити на останньому складі), який залишив нам у спадок, зокрема, «Літопис Руський» вишуканою сучасною українською мовою, повідомляє, що тут знаходився знаменитий Татинець — «брід через Дніпро поблизу правого берега устя його лівої притоки Золотоноші». Наприкінці ХІХ сторіччя «ширина» броду становила 420 метрів, глибина — 90 сантиметрів. Але в другій половині минулого століття Татинець вкрили «високі води Кременчуцького водосховища».

 

ліва притока Дніпра річка Ірклій

Такою постає ліва притока Дніпра річка Ірклій у селищі міського типу Чорнобай, що, набувши адміністративно-господарської ваги за часів Полтавської губернії, нині є райцентром Черкаської області. Фото — Користувач:IgorTurzh (2010).

 

Тому пропоную «стартувати» з розташованого неподалік історичного села Іркліїв: повз нього проходить траса Кременчук—Переяслав-Хмельницький. Це містечко, засноване 1608 року, у 1648 і 1658—1659 роках було центром Іркліївського козацького полку. Пам’ятає Іркліїв про перебування тут Богдана Хмельницького, який вів перемовини з іноземними послами та підписав кілька універсалів. Обов’язково помилуйтеся вельми ефектним пам’ятником гетьманові роботи сучасного митця Івана Лавріненка! Та ПРИРОДОЮ! І — вирушаємо до Золотоноші.

 

Золотоноша. Пам’ятник уродженцю Переяславського козацького полку, легендарному полководцю Вітчизняної війни 1812 року Дмитру Невіровському (1996) і Свято-Успенський собор (1909)

Золотоноша. Пам’ятник уродженцю Переяславського козацького полку, легендарному полководцю Вітчизняної війни 1812 року Дмитру Невіровському (1996) і Свято-Успенський собор (1909). Фото — Сергій Криниця (Haidamac; 2009).

 

Місто Золотоноша розташоване на річці-притоці Дніпра, чия назва нині звучить як Золотоношка. Р.В.Маньковська повідомляє [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 381], що перша письмова згадка про це поселення належить до 1576 року. Його швидкому зростанню сприяло зручне розташування на важливому торговому шляху — Карагодській дорозі. І в документах 1616 року Золотоноша вже згадується як місто. До того ж вона була міцною фортецею, відіграючи помітну роль у захисті південних кордонів українських земель від татарських набігів. У складі створеного 1625 року Черкаського полку реєстрового козацтва була й Золотоніська сотня. А 1627 року ремісники Золотоноші об’єдналися в братство — одне з найчисленніших у краї.

Під час Хмельниччини жителі Золотоноші гідно воювали за Україну. А 1659 року вони взяли участь у повстанні Богуна. О.І.Гуржій нагадує [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 320], що у вересні 1658 року гетьман Іван Виговський та його прибічники підписали так званий Гадяцький договір про повернення України під владу Польщі. Легендарний Іван Богун відмовився підтримати це рішення і наступного року разом із легендарним Іваном Сірком організував і на Лівобережжі, і на Правобережжі рішучий опір війську гетьмана та його спільників — кримських татар. Запеклі бої тривали протягом весни—літа. У результаті гетьмансько-кримське військо було розгромлене, а сам Виговський — змушений шукати притулок у Польщі.

 

Село Бакаївка Золотоніського району Черкаської області

Село Бакаївка Золотоніського району Черкаської області. Спасо-Преображенський собор (1760—1770; архітектор Іван Григорович-Барський) Красногірського монастиря. Фото — Сергій Криниця (Haidamac; 2008).

 

Золотоноша та Іркліїв залишалися найважливішими населеними пунктами південно-східної частини Переяславського полку до останніх днів Гетьманщини [ЕІУ, т. 2 (2004): с. 103]. Друге місто-містечко — попри те, що 1662 року зазнало страшного удару від «братів по вірі». Московити, у звичний ординський спосіб хазяйнуючи на Лівобережжі, дощенту спалили Іркліїв — і фортецю, і майже всі будинки. А наших козаків, узятих у полон, було посаджено на палі вздовж шляху аж до самого Переяслава. Дуже прикро, але необхідно сказати, що всім без винятку загарбникам нищити українців допомагали українці: протягом Національної революції 1648—1676 років і надалі зовнішня агресія підігрівалася громадянськими конфліктами…

Як би там не було, відвідайте Золотоношу — місто з вельми привабливим обличчям. А з іншого боку траси на північ від міста розташоване село Бакаївка. Поруч із ним — уславлений Красногірський монастир, Спасо-Преображенський собор якого, збудований Іваном Григоровичем-Барським, є одним із яскравих шедеврів пізнього українського бароко та взагалі вітчизняного храмового зодчества. Переконайтеся!

 

Типи українського житла, представлені в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Переяслав-Хмельницький. Типи українського житла, представлені в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, демонструють разюче розмаїття. Наприклад, відвідуючи його, цікаво буде дізнатися, кому належала ця «хатинка на курячих ніжках». А втім… Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Тепер, цього разу залишаючи Черкащину, попрямуємо на сьогоднішню Київщину, знову до Переяслава-Хмельницького, аби додати деякі відомості про це унікальне Місто-Музей України. Точніше, про найзнаменитіший його музейний комплекс — залишений нам у спадок видатним українським МУЗЕЄТВОРЦЕМ Михайлом Сікорським (1923—2011) Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини [див. також: Чернецький (2012)]. До нього потрапляємо ледь не просто із Золотоніського шосе — проїхавши трохи далі за перехрестя, де шосе повертає на північний схід, до в’їзду в середмістя.

 

Тарас Шевченко (1845). «Андруші».

Тарас Шевченко (1845). «Андруші».

 

Експозиція переяславської перлини — першого в Україні музею просто неба, або скансена, будівництво якого було започатковано в 1964 році,— справді вражає багатством і різноманіттям. На території музейного комплексу розташовано понад 300 об’єктів, з них 122 — пам’ятки народної архітектури XVII—ХІХ століть. Тут виставлені понад 20 тис. експонатів, серед яких — речі побуту та вжитку, знаряддя праці, витвори народних майстрів, археологічні матеріали, документи, світлини. Музей репрезентує українське село Середньої Наддніпрянщини другої половини позаминулого — початку минулого століття, сільські ремесла та промисли, вітряки та водяні млини. Окремої згадки заслуговує розділ «Матеріальна культура найдавнішого часу», у якому відтворено розвиток житла від пізньопалеолітичних стоянок до будівель останнього періоду княжої доби.

 

Тарас Шевченко (1845). «Верби в Андрушах».

Тарас Шевченко (1845). «Верби в Андрушах».

 

Серед архітектурних пам’яток музею є справді унікальні зразки: церква Покрови Пресвятої Богородиці початку XVII століття та дзвіниця середини XVIII століття з Правобережної Київщини, церква Святого Георгія середини XVIII століття з Переяславщини, церковнопарафіяльна школа початку ХІХ століття й ін. Згадана церква Святого Георгія стояла в селі Андруші (наголос на останньому складі) Переяславського повіту, яке 1845 року відвідав великий поет і видатний художник Тарас Шевченко. Тепер над цими землями — «високі води» Канівського моря…

Слід підкреслити, що під час облаштування комплексу дуже вдало використано природний ландшафт, до того ж відтворено народні традиції озеленення дворів, вулиць, провулків, вигонів, майдану. Ще, слідом за музейним сайтом, скажу, що в окремих архітектурних пам’ятках і спеціально побудованих павільйонах працюють дванадцять тематичних музеїв. Вони поглиблено розкривають певні аспекти історії народного побуту, традицій, звичаїв та обрядів, народної творчості, землеробства, хлібопекарства, народного транспорту, розвитку науки та техніки… Але все це дійсно НЕОБХІДНО побачити на власні очі. Тому за першої ж нагоди відвідайте предивне українське місто Переяслав-Хмельницький, якому Історією передано первинний культурно-державотворчий імпульс вікопомного Переяславля Руського!

Далі буде.

 

Переяслав-Хмельницький. Церква Святого Георгія

Переяслав-Хмельницький. Церква Святого Георгія (середина XVIII століття) з Переяславщини, свого часу зображена Тарасом Шевченком на малюнку «Верби в Андрушах», нині займає почесне місце в експозиції Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Фото — Тетяна Чернецька (2016).


Поширити / Поделиться:

В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс