Мандрівки історичною Київщиною: Подорож 9. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський. Національний історико-культурний заповідник

Корсунь-Шевченківський. Національний історико-культурний заповідник: палацово-парковий ансамбль (схема). Фото — Користувач:IgorTurzh (2009).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків), доктор соціологічних наук, автор книжок «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012), «Слобідська Україна: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016) та ін. і більш ніж 150 статей з питань історичного українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Мандрівки історичною Київщиною: Подорож 9. Корсунь-Шевченківський: надто короткий путівник у віршах і прозі

 

Повернувшись із Канева до точки маршруту, де минулого разу звернули з траси національного значення Н01 Київ—Знам’янка, та проїхавши цією автодорогою ще чотири десятки кілометрів у напрямку від столиці, опиняємося в місті з гучною назвою Корсунь-Шевченківський.

 

Герб Корсуня-Шевченківського (1992).

Герб Корсуня-Шевченківського (1992).

 

— Хто з двох великих нам подарував

це місто? Володимир? Ярослав?

— НАРОД, шлях у звитяжному був дусі чий,

Русь-Україна, наші предки-русичі!

 

Культурний шар дослідженої археологами в Корсуні-Шевченківському території тутешнього укріпленого городища площею близько двох гектарів при впадінні річки Корсунка в Рось містить гончарну кераміку рубежу Х—ХІ — початку ХІІІ століть та інші залишки тогочасних речей. Зі сходу від городища в давньоруський період розміщувалося неукріплене селище. За припущеннями вчених, заснування Корсуня пов’язано з будівничою діяльністю або великого князя київського Володимира Святославича на рубежі Х—ХІ століть, або його сина Ярослава Мудрого в другій третині ХІ століття. Останнє припущення оцінюється фахівцями як більш імовірне [Енциклопедія історії України, т. 5 (2008): с. 192—193]. Ми з Вами, шановні супутники-читачі, багато знаємо про звитяги народу Київської Русі, Руської землі, зокрема, в царині будівництва, символом яких стали грандіозні Змієві вали. Так ось, на крайньому південному сході нашого Правобережжя роль ключового пункту цієї оборонної системи відігравав саме Корсунь.

 

Корсунь-Шевченківський. Рось на території ландшафтного парку

Корсунь-Шевченківський. Рось на території ландшафтного парку (закладений у 1783 році; архітектор Ж. -А.Мюнц). Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Як світла струм під сонцем вигляда

Росі-Русі палаюча вода,

чиї послало Небо чисті роси нам.

На честь — її! — назвали місто Корсунем.

 

А.Г.Плахонін впевнено стверджує, що давньоруське місто Корсунь, або ж Корсунь Київський, яке вперше згадується в Київському літописі під 1172 роком, названо на честь кримського середньовічного міста Херсон (літописний Корсунь; античний Херсонес Таврійський), у котрому, за однією з версій, хрестився Володимир Святославич [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 192—193]. Але Р.В.Маньковська зауважує, що існує кілька гіпотез стосовно походження цієї назви; зокрема, дійсно можливо, що її першими запровадили ченці, які прибули сюди з кримського Херсона, проте можливо також, наприклад, що її запозичили в тюрків, у мові яких є слова «кор» («палаюча») і «су» («вода») [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 194]. У статті української Вікіпедії згадуються й інші версії. Приміром, зазначається, що назва може походити від імені давньоруського бога сонячного світла — Хорса — і спочатку звучала як Хорсунь. Ще висувається версія її походження від тюркського словосполучення «кара су» («чорна вода», у значенні «чиста вода»). Так чи інакше, йдеться про чистоту і світло.

 

Наполеон Орда (1870). «Корсунь».

Наполеон Орда (1870). «Корсунь».

 

І — українських місто це звитяг:

тут майорів наш переможний стяг

козацький на початку вже Хмельниччини!

Тут знову ми ім’я своє звеличили.

 

Після зруйнування під час монголо-татарської навали — у 1240 році — життя в Корсуні припинилося… У XIV столітті ці землі ввійшли до Литовсько-Руської держави, а згідно з умовами Люблінської унії 1569 року відійшли до Корони Польської. Лише після цього колишня територія давньоруського міста знову була заселена. За іронією долі в 1580 році привілей на володіння Корсунем одержали князі Вишневецькі, а вже чотирма роками пізніше йому було надано магдебурзьке право. Він отримав почесний статус центру староства, тут звели потужну фортецю.

 

Ця фортеця в травні 1648 року побачила тріумфальну перемогу війська під проводом Богдана Хмельницького, яка (саме вона!), на мою думку, дозволила козацькому повстанню піднестися на рівень Української національної революції. До речі, В.А.Смолій і В.С.Степанков у книзі «Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет» наочно демонструють, що поляки на землях, які вісім десятиліть тому ввійшли до складу їхньої держави, поводилися як типові агресори-окупанти (котрими вони по суті й були). Так, за кілька днів до битви отримавши неприємну звістку й розлютившись, великий коронний гетьман Потоцький віддав Корсунь «на здобич» жовнірам. А наступного дня, коли українська й татарська кіннота почала скупчуватися в Корсуні, Потоцький, використовуючи тактику «випаленої землі», наказав запалити навколишні фільварки. Вогонь швидко перекинувся на будівлі міста, і незабаром увесь Корсунь вигорів… Тож розглядаю як торжество вищої справедливості той факт, що в підсумку Корсунської битви «польська армія припинила своє існування», а Польська держава, як підсумовувала одна англійська газета в грудні 1648 року, «в пилу та крові впала під ноги козаків» [Смолій, Степанков (2009): с. 116—117, 120—121]. Наших, українських!

 

Стела, присвячена перемозі українсько-кримського союзного війська над армією Корони Польської в Корсунській битві 1648 року

Село Виграїв Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. Стела, присвячена перемозі українсько-кримського союзного війська над армією Корони Польської в Корсунській битві 1648 року. Фото — Віктор (2012).

 

Між іншим, терени навколо села Виграїв, що стало під тодішньою назвою Горохова Діброва відоме як місце вирішальних подій Корсунської битви 1648 року, включені до складу Корсунь-Шевченківського національного (цей статус він має з 2008 року) історико-культурного заповідника. Тут досі збереглися рови, що їх козаки копали, готуючи засідку на шляху шляхетської армії. А про вікопомну перемогу союзницького війська, яке складали 14—15 тисяч українців і 6 тисяч татар [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 189], тріумф нашої зброї, полководську звитягу Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Тугай-бея нагадує встановлений у цьому селі обеліск.

 

Близько 1625 року оформився як військовий підрозділ легендарний Корсунський полк. Його першим полковником став також легендарний Тарас Федорович (Трясило), повстання 1630—1631 років під проводом якого населення полку активно підтримало. А в 1648 році Корсунський полк став адміністративно-територіальною одиницею Гетьманщини. Ю.А.Мицик наголошує на тому, що він відігравав активну роль у подіях часів Руїни, виступаючи з позицій незалежності України [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 191], зокрема, був учасником переможної для нашого народу Конотопської битви 1659 року. За умовами Андрусівського договору 1667 року Корсунський полк відійшов до Польщі. Наприкінці XVII — на початку XVIII століття він був одним з опорних пунктів національно-визвольної боротьби на Правобережній Україні під проводом Семена Палія, Самійла Самуся та Захара Іскри [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 195], одним із найактивніших серед козацьких полків під час повстання 1702—1704 років. Нарешті, у 1711—1712 роках Корсунський полк став важливим опорним центром для гетьмана Пилипа Орлика. Після поразки цього видатного історичного діяча 1712 року полк було остаточно ліквідовано урядом Речі Посполитої. Надалі жителі Корсуня брали активну участь у гайдамацькому русі, зокрема, повстаннях 1734 і 1750 років. А в 1768 році під час Коліївщини містом оволодів загін легендарного Максима Залізняка. Від того періоду і донині місто прикрашає замкова брама (зведена в 1765 році), яку бачимо вище на його гербі та на іншій, вельми ефектній, ілюстрації.

 

Корсунь-Шевченківський. Палац у садибі Понятовських — Лопухіних-Демидових

Корсунь-Шевченківський. Палац у садибі Понятовських — Лопухіних-Демидових (1782—1786, архітектори Я. -Д.Ліндсей і Ж. -А.Мюнц; перебудований у 1830—40), яким він виринає з озера паркової зелені. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Є в Корсуні-Шевченківському свій

«палац, що виринає з моря мрій»*

і з радісного паркового клечання.

З тих річ, що — ах! — і любимо вже РЕЧІ ми.

__________

* Так нещодавно написав про дорогоцінну перлину зодчества іншого регіону — садибний палац у Сокиринцях.

 

У 1778 році Корсунь став власністю князя Понятовського, за якого в 1784 році місто було «наново закладене». А ще польський аристократ залишив нам у спадок видатний палацово-парковий ансамбль. Ним насамперед завдячуємо французькому митцю, мандрівнику і мемуаристу Жану-Анрі Мюнцу [ЕІУ, т. 7 (2010): с. 142], який, перебуваючи на польській службі, у 1781—1783 роках здійснив три подорожі Україною, створивши за їх матеріалами кілька художніх альбомів. Тутешній разючий садибний палац у 1782 році почав будувати саме Мюнц, але захворів — і роботу завершив польський архітектор англійського походження Джон Ліндсей.

 

Тарас Шевченко (1859). «В Корсуні». Папір, туш, перо.

Тарас Шевченко (1859). «В Корсуні». Папір, туш, перо.

 

І сам ландшафтний парк на островах —

у всіх гостей він викликає «ах!»,

усі блукаємо ним, зачаровані,

життям тут насолоджуємось вповні ми.

 

Тим же Жаном-Анрі (за Вікіпедією — Йоганом Генріхом) Мюнцем у 1783 році закладено садибний парк на трьох островах річки Рось у стилі англійських ландшафтних парків [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 196], ще й з оранжереями, виноградниками, плантацією шовковиці. У ґрунтовному фаховому джерелі стверджується, що цей парк був «створений під керівництвом» ірландського ботаніка і видатного майстра садово-паркового мистецтва, який працював переважно на Правобережній Україні, Діонісія Міклера (при народженні — Деніс Мак-Клер) [Історія української архітектури (2003): с. 253], але підтвердження цієї інформації в інших авторитетних джерелах знайти не вдалося. До того ж, наскільки мені відомо, на початку 1780-х років майбутній Майстер ще навчався в Дублінському університеті. Мабуть, плутанина пов’язана з тим, що пізніше — у 1790 році — Понятовський мав намір запросити Мак-Клера для впорядкування паркового оточення садибного палацу в Корсуні, але плани змінилися… Проте архітектор тоді все ж почав працювати в Польщі, а невдовзі перебрався в Україну, де провів кілька десятиліть, подарувавши «другій Батьківщині» багато яскравих шедеврів. А головним творцем палацово-паркового ансамблю в Корсуні по праву треба вважати Жана-Анрі Мюнца.

 

У 1797 році Корсунський маєток викупила російська казна, а двома роками пізніше імператор подарував його князю Лопухіну (у 1873 році представниця цього роду, якій маєток діставсь у спадок, одружилася з підприємцем Демидовим, після чого садиба отримала нинішню назву). Згодом парк поповнили рідкісними породами дерев, прикрасили мармуровими статуями та мальовничими містками. На жаль, ці багатства збереглися далеко не в повному обсязі… А парк сьогодні, крім трьох островів, розташований і на правому березі Росі. Острови між собою та зі скелястими берегами порожистої річки з’єднані мостами, тож можна без проблем пересуватися всією парковою територією. Протягом 1830—1840 років палацовий ансамбль (до нього, крім палацу, тепер входять триповерховий флігель, в’їзна брама, про яку згадував, і споруджений тим самим Мюнцем так званий швейцарський будиночок) перебудували в стилі російського романтизму [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 196].

 

Корсунь-Шевченківський.

Корсунь-Шевченківський. Один із куточків ландшафтного парку: світлі паралелі (на передньому плані — наші друзі-супутники Оксана Кулик і Володимир Тарабась). Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Ще багато про що хотів би написати. Приміром, про пов’язані з Корсуньщиною події так званої Київської козаччини 1855 року, під час якої російські війська вчинили тут жорстоку розправу над учасниками селянських заворушень [ЕІУ, т. 5 (2008): с. 195]. І про відвідання міста, до назви якого від 1944 року було, мабуть, на віки вічні долучене його ім’я, Великим Кобзарем. І про багатющі тутешні музеї. І про… Але ж у заголовку зазначив, що цей мій путівник — «НАДТО короткий». Тож зупиняюся, аби не сказали, що збрехав. Лише присвячену предивному місту Корсуню-Шевченківському поезію повинен-таки закінчити:

 

Багато в місті інших є принад,

воно — краси квітучий, дивний сад.

Дізнаємось тут, Корсуня похресники:

найправильніший курс — таки ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ!

 

Ним і рухатимемося.

Далі буде.

Поделиться:

В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс