Вельми короткий путівник 2016: УКРАЇНА — понад усе!

УКРАЇНА — понад усе

Аполлон Мокрицький (1840). Портрет Є. П. Гребінки.

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016: Євген Гребінка, Тарас Шевченко, Михайло Лермонтов та інші ІV. Петербурзькі салони… й УКРАЇНА — понад усе! 

По суті всі мої екскурси до далекої вітчизняної минувшини — спроба дати відповідь на одне болюче Шевченкове питання. Його Кобзар сформулював у 1844 році, повертаючись із України до Санкт-Петербурга. Тоді, зупинившись у Москві, на межі зими (за старим стилем) й весни (за новим стилем) і двох етапів розвитку своєї творчості Шевченко написав вікопомну поезію «Чигрине, Чигрине…», у котрій, зокрема, роздратовано й спантеличено вигукнув таке:


За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??.

Життєвий… ні: ЖИТІЙНИЙ подвиг Кобзаря дає підстави відповісти, що не в останню чергу — за власну мову. Зовсім недавно спромігся це, як кажуть, лапідарно сформулювати:

ЗНОВУ ПРО МОВНЕ ПИТАННЯ

Катюгам «братнім» нагадати мушу:
для етносу завжди, що не кажіть,
губити мову
 — це вбивати душу;
ви нас ВБИВАЛИ протягом століть.

02.05.2016

Але повернемося до Петербурга середини 1830-х років. Тут одне за одним відбулися знайомства Євгена Гребінки і Тараса Шевченка з художником-українцем Іваном Сошенком, який своєю чергою познайомив двох митців друг із другом. Як добре відомо, Сошенко й Гребінка активно сприяли викупові Шевченка з кріпацтва. Однак у випадку друга-поета волію акцентувати увагу на іншому факті.

Вельми короткий путівник — 2016

Форзац першого видання «Кобзаря». Офорт виконаний за малюнком Василя Штернберга — Шевченкового БРАТА, згідно з висловом-означенням самого Кобзаря (див. поезію «На незабудь Штернбергові»).

 

Академік М.Г.Жулинський повідомляє: «Завдяки ініціативному втручанню Є.Гребінки, який наполіг на оприлюдненні приховуваних Шевченком поезій, …1840 року з’явилася друком перша поетична книга Шевченка “Кобзар”…» [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 619], що включала, нагадаю, вісім творів: поему «Катерина» та вірші — в імовірному порядку дат написання — «Думка» («Нащо мені чорні брови…»), «Тарасова ніч», «Думи мої, думи мої…», «Перебендя», «Тополя», «До Основ’яненка», «Іван Підкова» (останні п’ять — це весь Шевченків віршовий доробок 1839 року).

Ті, хто має бодай найменше відношення до поетичної творчості, прекрасно розуміють, ЩО стоїть за цим академічним формулюванням: далеко не факт, що без «втручання» Гребінки «Кобзар» взагалі б колись побачив світ. Тобто появою нашої Книги, поряд із Автором, завдячуємо його щирому й прозорливому Другові.

Вельми короткий путівник — 2016

Тарас Шевченко (1842). Катерина.

Ще доречно згадати «незлим тихим (і вдячним! — Ю.Ч.) словом» відставного штаб-ротмістра Петра Мартоса — представника лубенської гілки українського роду, про який розповідається в попередньому нарисі: це його коштом у 1840 році був виданий «Кобзар». І байдуже, що згодом Мартос став автором «мало вірогідних і ворожих до поета спогадів» [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 535]. Адже головну справу свого життя — дійсно історичну й вельми корисну — він уже зробив, а решта… перед тим як повернутись до, крім іншого, видатного вітчизняного байкаря Євгена Гребінки, варто згадати досі зрозумілою для більшості громадян України мовою оригіналу J мудре формулювання (1808) видатного російського байкаря Івана Крилова:

Орлам случается и ниже кур спускаться,

Но курам никогда до облак не подняться.

Вельми короткий путівник — 2016

Вдалою ілюстрацією до Гребінчиної поезії, яку переклав спеціально для цього нарису, є один із пейзажів іншого Друга Шевченка — художника Івана Сошенка.

 

А Гребінка після появи в 1837 році «Рассказов пирятинца» швидко входить до числа найпопулярніших у Російській імперії письменників. За авторитетним свідченням визначного літературного діяча Івана Панаєва, «для журналістів (маються на увазі видавці та редактори журналів. — Ю.Ч.) був він необхідний, тому що повісті його й оповідання дуже подобалися більшості читаючої публіки».

Додам: це стосувалося не лише Гребінчиної прози, але й поезії, зрозуміло, передусім творів, написаних російською. Зокрема, на його вірш «Признание», надрукований у № 2 за 1839 рік культового, як зараз кажуть, журналу «Отечественные записки», відгукнувся не хто-небудь, а сам геніальний Лермонтов. Ще ж і як відгукнувся! Але про це розповім трохи згодом. А перед тим, вміщуючи свій переклад Гребінчиної поезії, коротенько його прокоментую.

Тим, хто захоче мені дорікнути недостатнім ступенем точності деяких рим, запропоную зіставлення з віршами Гребінки, написаними в 30-х роках. Наприклад, порівняйте суголосся її — пісні та труни — пісні з Гребінчиним ланцюжком шолопаї — стороні — мої. Або, приміром, печалі — запали з милий — хвилі. Що вже казати про розкішні Гребінчині асонанси на зразок без весельця — мого серця! Тож я ще стримувався, як міг.

ЗІЗНАННЯ

(Любовний переклад із російської поезії Євгена Гребінки)

Сиджу наодинці я сам із собою
І мрією тільки живлюсь
Порою, і, думою скутий сумною,
На південь мій милий дивлюсь. 

І друзів, і рідних, і предків могили
Покинув у краї тім я;
Там, сповнена чарів й одвічної сили,
Лишилась коханка моя. 

Небесною дивляться очі емаллю,
Рубіни палають убору-зела
І паску блакить, наче сизою сталлю,
Стан дивний красуні стягла. 

Мов хвилі морські золотаві, колише
Вітрець ніжно кучері світлі її;
Уста ж у годину вечірньої тиші
Тужливі співають пісні. 

І що це за діва вродлива — не тайна,
Душі дам я слово своїй:
Красуня коханка — це рідна Украйна!
Любов моя й пісня — все їй! 

Подібні дівочим очам, співу гідним,
Украйни ясні небеса;
На південь із півночі паском блакитним
Дніпра перевита краса; 

І вкрита степами, як шовком зеленим,
Степи у квітках, мов рубінах, горять;
І ниви прослались мотивом натхненним,
Їх кучері-хвилі шумлять. 

Зітхання мов, сповнені смутку-печалі,
Як зойк матерів біля з дітьми труни,
Так глибоко-глибоко в душу запали
Украйни моєї пісні.

1839—10.05.2016

Тим часом із серпня 1839 року в Петербурзі розвивався яскравий роман великого Михайла Лермонтова з чи не найбільшим коханням його життя — княгинею Марією Щербатовою. Їй Лермонтов присвятив принаймні три геніальні поезії: «Молитва» («В минуту жизни трудную…»), «На светские цепи…» — вона являє собою справжній натхненний гімн Українській Жінці — та сповнену сумного передчуття «Отчего» («Мне грустно, потому что я тебя люблю…»). Давно кортіло другу з них перекласти нашою, що недавно й зробив. Результат побачите далі, проте після екскурсу до порівняльної історії українського і російського віршування.

У попередній частині циклу вже згадував про те, що «наприкінці четвертого десятиліття ХІХ сторіччя Кобзар здійснив революцію у віршуванні, подібна до якої в російській поезії розгорнулася лише на початку століття наступного…». Поясню, про що йдеться. Спиратимуся на класифікацію рим, запропоновану в статті чудового вченого-філолога, зокрема віршознавця, Н.В.Костенко «Рима в поемі Т.Шевченка “Гайдамаки”» (її можна знайти в Інтернеті). Високоповажна Наталія Василівна встановила розподіл за категоріями семи з половиною сотень рим із цієї поеми, написаної у квітні—листопаді 1841 року; нижче відсоткові показники подаються в круглих дужках. А я зробив відповідні підрахунки для Шевченкової віршової спадщини 1839—1840 років, протягом яких розгорталася більшість подій, відображених у моєму нарисі; вона налічує близько 170 рим. Загальна картина, де мої результати передують результатам Н.В.Костенко, виглядає таким чином:

— точні рими, тобто суголосся з графіко-акустичною тотожністю наголошеного і післянаголошених звуків,— 54,4 % (53,2 %);

— приблизні рими, тобто всі випадки графічного неспівпадіння в суголоссях післянаголошених голосних,— 23,5 % (21,0 %);

— неточні рими, тобто суголосся з нетотожними приголосними (а я до них додав і єдину риму-дисонанс (!), що зустрілася),— 22,5 % (25,7 %).

У російській поезії в той період використовувалися майже виключно точні рими. А подібна до Шевченкової революція в римуванні, що великою мірою визначила підсумковий вигляд цього яскравого феномена світової культури, розгорнулася, повторю, лише наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть.

Цілком погоджуюся з висновком Н.В.Костенко: «Отже, саме Т.Шевченку як геніальній особистості випало стати першим руйнівником римових канонів попередньої епохи і творцем нового поетичного стилю — на всіх рівнях, у тому числі й на рівні римування». Додам: відсоткові показники Шевченкових рим відбивають розподіл кінцевих суголось, який спричинюється «природними» властивостями української мови, відповідними її відмінностями від російської. Переконаний, що й російські вірші XVIII—ХІХ століть українською слід перекладати з урахуванням цієї обставини, тобто — у природний спосіб.

 

Вельми короткий путівник — 2016

Валентин Шертле (літографія з оригіналу Моріца Міхаеля Даффінґера). Портрет М. О.  Щербатової.

 

<М. О. ЩЕРБАТОВІЙ>

(Вільний — це ж Михайло Лермонтов! — переклад із російської поезії генія)

     На світські кайдани,
На бальні виснажливі зали
     Степ вільний духмяний
Украйни вона проміняла.

      Та душу для нього
Занадто вже має привітну —
     Цього крижаного,
Цього безпощадного світу. 

     Як ночі Украйни
В мигтінні зірок незахідних,
     Так сповнені тайни
Слова її уст, пісні гідних. 

     Прозорі й веселі,
Як неба блакить, її очі,
     Як вітер пустелі,
Жар ласк і пече і лоскоче. 

     І сливи, що спіє,
Щічки припалили заграви,
     І полиски мрії —
Цих кучерів блиск золотавий. 

     Наслідує строго
Сумної взірець батьківщини:
    Надія на Бога —
Її символ віри єдиний. 

     Як нація рідна,
Підпори в чужих не попросить,
    Спокійно та гідно
Всі кпини й біду переносить. 

     Не збудить безкраю
В ній пристрасть — ні! — погляд зухвалий,
     Не враз покохає,
Але вже якщо покохала…

1840—01.05.2016

До тексту лермонтовського відгуку на поезію Гребінки ще додам, що Марія Щербатова мала дівоче прізвище Штерич і була дочкою поміщика Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (наразі окупована територія). Тобто Донбас — це Україна! Засвідчено великим Лермонтовим.

Тепер припиняю теревені розводити. Тільки згадаю вірш, який містить і мій символ віри. Точніше, Символ Віри, що додається до нашого загальнокультурного:

 НІЧНЕ ГУЛЯННЯ

(Просто переклад із російської поезії Миколи Заболоцького)

Розступились будинки на площі,
Клени листям цілують зірки,
Прапори свіжий вітер полоще,
Феєрверк виліта з-за ріки. 

Та коли піротехнік до неба
Мерехтливого світла букет
Кине, вірити надто не треба
В диво, знає хай кожен поет. 

Бо згасає святкова ракета —
І вогонь той немов не горів…
Вічно світить лиш серце поета
У цнотливій безодні рядків.

1953—02.04.2014

А ми, українці, маємо ту довічну порівняльну перевагу, що нам світить серце великого громадянина Тараса Шевченка.

Слава Україні — від Донбасу до Закарпаття, від Криму (майбутньої Автономної Кримськотатарської Республіки) до Чернігово-Сіверщини! Нашим національним Героям — Слава!

Фотоілюстрації взято з різномовних Вікіпедій.


В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс