Короткий путівник 2016: Історична Київщина

Українські губернії Російської імперії на початку 1917 року. Надписи на мапі зроблені іспанською. Червоним кольором виділено серце України — історичну Київщину, Київську губернію. Фото — Shliahov (2008).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016: Історична Київщина — «мала Батьківщина» Хмельницького, Шевченка та України І. Київ, Суботів, Чигирин

 

Київська земля з моменту виникнення вітчизняної державності залишається головною для Русі-України. Те ж стосується «матері містам руським» та українським — нашого предивного Києва.

 

Путівник, Київщина

КИЇВ (колаж з української Вікіпедії). Автор — Gnesener1900 (2012). Фото: Золоті ворота — KyjivRus`; головний фасад Київського університету Св. Володимира — Foundert; Києво-Печерська лавра — Ori~; Андріївська церква — Діана Писаренко; Майдан Незалежності — Elya; пам’ятник Богданові Хмельницькому — Elya.

 

КИЇВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ТЕОРІЇ МИСТЕЦТВА ТА ІСТОРІЇ

У віршових творах форма прямо породжує зміст.
Взагалі (це — Людвіґ Міс ван дер Рое) форма змістовна.
Незрівнянний наш Києве, мати містам «Країни міст»*!
Форма твоя ґрунтовно, у кузні століть загартована.

І не важливо зовсім, чи був насправді той Кий.
Головне, що Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах
існували!
Вони заклали фундамент, на якому ти виріс такий —
прекрасно-стійкий, перенісши незчисленні ворожі навали.

Як виглядати мав би твій символічний портрет?
Богатир з осяйним обличчям, на яке вік нещадний не діє,
бо, молодий душею, вирвавсь ти зі старіння тенет.
Довіку таким залишайся та даруй нам надію!
__________
* Русі-Ґардарики.

07.09.12

 

Подивившись на вміщену в 10-томній академічній «Енциклопедії історії України» мапу [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 220], побачимо, що 1914 року південна межа Київської губернії проходила в напрямку із заходу на схід південніше відносно великих населених пунктів Умань (тут вона межувала з Подільською губернією), Кам’янече (починаючи звідси, Київська губернія межувала з Херсонською), Златопіль, Олександрівка, Цвітне та Чигирин. Можна сказати, це і є «підсумкова» південна межа історичної Київщини.

На крайньому південному сході історико-географічного регіону бачимо Чигирин — велике місто Українського світу, глобального вітчизняного соціуму та його культури. Але сходження Чигиринщини до вершин європейської історії почалося з розташованого неподалік уславленого населеного пункту Суботів (наголос на першому складі!). До нього спершу й завітаємо. При цьому йтимемо слідом за великим Шевченком, який відтворив побачене на знаменитій акварелі.

 

Путівник 2016, Київщина

Тарас Шевченко (1845). Богданові руїни в Суботові.

 

Суботів розташований на річці Суба (Суботь), біля її впадіння в Тясмин – праву притоку Дніпра. Він був заснований як хутір, власником якого в 1616 році став чигиринський підстароста Михайло Хмельницький. Батько великого Богдана, на відміну від героя пушкінського роману у віршах, був чудовий «економ»-практик: заснувавши поруч слободу Новоселиця (нині, як і Суботів, село Чигиринського району Черкаської області), створив велике господарство зі ставками, млинами, пасіками та — ніде правди діти — шинками. Після смерті батька Суботів продовжив розбудовувати, повернувшись у 1624 році з турецької неволі, Богдан Хмельницький. Його право на володіння поселенням Суботів підтвердив своїм «привілеєм» у 1646 році польський король Владислав IV Ваза. Але тоді в Речі Посполитій, принаймні на окупованих українських теренах, ситуація із захистом права власності була не набагато краща, ніж у сьогоднішніх Донбабве та Луганді: роком пізніше один урядник-рейдер здійснив напад на Суботів, який хотів загарбати. Це й стало приводом для повстання, що поклало початок нашій Національній революції 1648—1676 років (прохання не плутати згаданий привід із глибинними причинами наступних тектонічних зрушень!).

 

Путівник 2016, Суботів

Суботів. Іллінська церква (1653) із дзвіницею (1869). Фото — Kiyanka (2011).

 

Під час визвольної війни середини XVII століття суботівський двір (замок) став заміською резиденцією гетьмана, а сам Суботів перетворився на місто, нехай невелике (подібні тоді називали містечками), і центр сотні Чигиринського полку, вперше згаданої 1654 року. На додачу до дерев’яної Свято-Михайлівської церкви, у якій 1653 року було поховано славного воїна гетьманича Тимоша, тут коштом Богдана Хмельницького збудовано муровану церкву Іллі Пророка. Вона широко відома ще як Іллінська або Богданова церква в Суботові. Це їй восени 1845 року присвятив Кобзар свої знамениті рядки:

Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

 

Путівник 2016, Суботів

Суботів. Місце захоронення Богдана Хмельницького (1657) в Іллінській церкві. Фото — Uk-Kamelot (2008).

 

Але спочатку в цій церкві-крипті був похований Богдан Хмельницький. Однак недовго прах великого гетьмана залишався в спокої: 1664 року його наказав викинути з храму Стефан Чарнецький — кат України, який на чолі річпосполитського війська здобув і зруйнував Суботів. За іншими відомостями, церква була пограбована татарами, при цьому Богданів прах винесено; утім, можливо, татари виконували доручення чи побажання далеко не святого Стефана. Як би там не було, ситуація суттєво покращилася порівняно з часами, коли Кобзар обурено вигукнув: «Церков-домовину // Нема кому полагодить!!» У процесі завершеної 1977 року реставрації, проект якої розробив визначний вітчизняний архітектор і мистецтвознавець Сергій Кілессо (1931—2012), храм відновлено в початковому вигляді. А в результаті ще одного етапу реставраційних робіт, проведеного 1995 року, було замінено черепичний дах на мідний і на основі знайденого в Санкт-Петербурзі метричного архіву церкви (з фотографіями) відтворено її різьблений дерев’яний іконостас, яким сьогодні знову милуємося.

Прислухаємося до фахової загальної оцінки. Р.І.Бондаренко пише: «Іллінська церква є однією з кращих архітектурних пам’яток українського бароко або, відповідно до інших визначень цього періоду в архітектурі України, “національного архітектурного стилю”, “українського Відродження”, “козацького Відродження”» [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 447]. На щастя, храм не «розвалився», всупереч прогнозу J Шевченка. Але будемо сподіватися, що по суті пророцтво Кобзаря, нехай в інший — конструктивний спосіб, здійсниться повністю та безповоротно:

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

 

Путівник 2016, Чигирин на гравюрі

Чигирин на гравюрі 1678 року (фрагмент).

 

Тепер попрямуємо до Чигирина, що є найяскравішим символом українських звитяг козацької доби. Як, утім, і подальших болісних втрат. Засноване 1589 року, місто стало одним з опорних пунктів колонізації південних районів Київського воєводства Речі Посполитої на межі з Диким полем (що воно за «поле» таке, можна прочитати, наприклад, в іншому моєму нарисі. Проте Чигиринщина від самого початку була землею українською: більшість населення тут становили так звані «непослушні» козаки. А втім, наші козаки, на щастя України, за визначенням непослушні. Навіть якщо йдеться про «регулярне», реєстрове козацтво, центром Чигиринського полку якого місто стало в 1625 році.

Починаючи з червня 1648 року, Чигирин був головною, або ж постійною, резиденцією Богдана Хмельницького. Роль фактичної столиці козацької держави місто відігравало і пізніше — за гетьманування Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка. Як зазначають вчені-історики, у ці періоди гетьманський двір часто приймав послів зарубіжних держав та вищих православних ієрархів. Взагалі, столичний статус зумовив стрімкий розвиток міста. Про його величний вигляд дає певне уявлення гравюра того часу (будь ласка, див. ілюстрацію). Однак процвітання тривало недовго. У 1677—1678 роках Чигирин опинився в центрі подій московсько-османської війни. Під час оборони 1677 року місто встояло. Але наступного року після запеклих боїв оборонці були змушені його залишити, і Чигирин був дощенту зруйнований турецькими агресорами…

 

Путівник 2016, Чигрин

Тарас Шевченко (1845). Чигрин з Суботівського шляху.

 

Образ Чигирина входить до нашої свідомості в першу чергу з рядків знаменитої поезії Тараса Шевченка:

 

Чигрине, Чигрине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава,

Як пилина, лине

За вітрами холодними,

В хмарі пропадає.

Над землею летять літа,

Дніпро висихає,

Розсипаються могили,

Високі могили —

Твоя слава… і про тебе,

Старче малосилий,

Ніхто [й] слова не промовить,

Ніхто й не покаже,

Де ти стояв? чого стояв?

І на сміх не скаже!!

 

В одному з нарисів цього циклу вже писав про революцію в римуванні, розпочату Шевченком наприкінці 30-х років позаминулого століття. Але вона була лише складником всеохоплюючої революції у східнослов’янському віршуванні, здійсненої нашим Кобзарем. Зокрема, згадаємо про віршову поліфонію, притаманну Шевченковій поезії. Ідеться про чергування різних розмірів у межах одного й того ж твору. Вона особливо вражає, коли зустрічається у відносно невеликих за обсягом поезіях на зразок тієї, що її цитую. Ось як різко Шевченко змінює ритміку, забезпечуючи водночас афористичну наочність підсумків українських визвольних змагань XVI—XVII століть, аж до завершення тодішньої Національної революції:

 

               …[З]асівали,

   І рудою поливали…

   І шаблями скородили[]

   Що ж на ниві уродилось??!

Уродила рута… рута…

Волі нашої отрута.

 

Нова різка зміна ритму, доповнена чергуванням на невеликому віршовому відтинку принципово різних розмірів, використовується Шевченком, коли він підсумовує вже наслідки всієї козацької доби вітчизняної історії для України:

 

…А дітям надію в степу оддала.

          А надію…

          Вітер по полю розвіяв,

          Хвиля морем рознесла.

Нехай же вітер все розносить

На неокраєнім крилі.

Нехай же серце плаче, просить

Святої правди на землі.

 

Ці рядки, на моє переконання, являють собою одну зі світових вершин поетичної майстерності. Але Кобзар був і майстром прози, зокрема епістолярної. Ось що і як висловив Шевченко в одному з листів кінця 1844 року: «Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був, і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися» [цит. за: ЕІУ, т. 10 (2013): с. 620]. Гадаю, зокрема, саме згадані святі сльози мав на увазі, заховавши це глибоко в душі, сплюндрованій подібно до неньки України, стримано-вишуканий Максим Рильський, коли в невимовно страшному 1941 році написав:

 

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

Шановні друзі, за першої ж нагоди перечитайте велику (хоча й малу за обсягом) поему Рильського «Слово про рідну матір»! А тим, хто поки що недостатньою мірою володіє нашою мовою, насмілюся запропонувати свій російський переклад цього твору. Хоча знайомства з оригіналом це ніяк не замінить, проте надасть змогу ґрунтовніше до нього підготуватися. J

 

Путівник 2016, Чигирин

Чигирин. Резиденція Богдана Хмельницького. Фото — Crazyalien (2010).

 

А закінчує Кобзар свою присвячену місту, де наразі ми з вами, шановні читачі, перебуваємо, поезію таким суворим, як саме життя, пророцтвом-порадою, що дивним чином нагадує класичну китайську мудрість J :

 

Спи, Чигрине, нехай гинуть

У ворога діти.

Спи, гетьмане, поки встане

Правда на сім світі.

 

Пізніше Чигиринщина неодноразово пробуджувалася для української справи. Варто згадати, що саме в Чигирині напередодні (чи все ж на початку?) Української революції 1917—1921 років відбувся в жовтні 1917 року Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва; щоправда, на ньому в якості організаційного осередку Вільного козацтва була визначена Біла Церква. А в 1918 році на Чигиринщині боролися проти денікінців повстанські загони, об’єднані революційним комітетом «Чигиринська республіка» під проводом Свирида Коцура, які навіть певний час контролювали головне місто краю…

Нове пробудження почалося наприкінці радянської доби. У 1989 році, коли зупинили будівництво Чигиринської АЕС, також було створено історико-культурний заповідник «Чигирин». У 1995 році він отримав статус Національного, а у відтвореному будинку повітових присутственних місць відкрито музей Богдана Хмельницького. Черговим знаковим роком став 2006-й, коли в Чигирині почав працювати багатющий музей археології Середнього Подніпров’я. Протягом того й наступного років відновлено (у гіпотетичному вигляді) бастіон Дорошенка і церкву Святих Петра і Павла, у період до 2009 року споруджено першу чергу «Резиденції Богдана Хмельницького» (щоправда, фахівці наголошують: цей «історико-архітектурний комплекс» є реалізацією творчої уяви авторів проекту, а не реконструкцією [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 543]).

 

Путівник 2016, Чигирин

Чигирин. Церква Апостолів Петра і Павла. Фото — Kamelot (2009).

 

Сподіваюся, що відродження Чигирина разом з усією Україною триватиме та прискорюватиметься. І невдовзі набуде статусу справжнього національного Відродження. А цей нарис дозвольте завершити, за традицією, J віршами власними, нехай недосконалими.

 

НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ЇЙ — ІСТОРІЇ

 

Вдивляюсь у минулого строкатий

портрет: чеснот, підлот, геть усього…

Щось у тобі я хочу відшукати,

предмет турбот розумниці Кліо.

 

Невчасно? Та ніколи це не вчасно,

а завжди вчасні тільки лють і зло.

Але ж

жива минувшини прекрасна

частина,

зло — було, та й загуло.

 

Нехай занадто коротко скажу, та

лиш те, що важко, дорого далось:

для людства непідробна й не забута

Історія — це ліки з ліків.

Ось!

13.05.16

Фотоілюстрації взято з української Вікіпедії.

Поширити / Поделиться:

В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс