Короткий путівник 2016: Качанівка — садибно-парковий шедевр Чернігівщини

Палац Румянцева

Олександр Кунавін (кінець XVIII ст.). Палац Румянцева в Качанівці.

 

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально дляжурналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016

 

Качанівка — садибно-парковий шедевр Чернігівщини: історії із царини високої культури, що розгортаються на тлі прекрасної архітектури (частина І) 

У нарисах минулого й поточного років уже розповів про три з чотирьох історико-культурних заповідників Чернігівської області, зокрема досить докладно — про Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» і Новгород-Сіверський державний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».

Короткий путівник 2016: Качанівка

Качанівка. Садибний палац (1771—1780 рр., архітектор проекту — К.І.Бланк, архітектор будівництва — М.К.Мосцепанов; перебудови ХІХ — початку ХХ ст.): парадний фасад. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Також ми з вами, шановні читачі, згадуючи життєвий шлях видатного українського митця Івана Зарудного, завітали до Національного заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині. Тепер на черзі — Національний історико-культурний заповідник «Качанівка». Багато інформації можна знайти на його офіційному сайті. Спробую трохи її доповнити, виходячи за межі представлених там сюжетів і додаючи деякі важливі, з моєї точки зору, акценти й моменти.

Спочатку про наголос у назві «Качанівка». У 10-томній академічній «Енциклопедії історії України» (2003—2005, 2007—2013) С.І.Кот пропонує його робити на другому складі [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 155]. А ось у статтях української Вікіпедії, присвячених і селищу Качанівка, і однойменному Національному історико-культурному заповіднику, наголос — на третьому, передостанньому складі. Щоби прояснити ситуацію, давайте звернемося до розділу «Вірші про Качанівку» офіційного сайту заповідника. Скидається на те, що протягом ХІХ століття наголос робили на передостанньому складі. Наприклад, у першій його половині наш славнозвісний Микола Маркевич так звертався не нашою до тодішнього власника Качанівського маєтку Григорія Тарновського:

Пусть Качановка золотая

И твой тенистый тёмный сад

Красуется, как угол рая,

В нём было столько нам отрад…

У другій половині позаминулого століття аналогічно наголошує назву, щоправда, у похідному від неї прикметнику, звертаючись вже до іншого представника цього роду, Прокопій Устимович, який писав вірші російською під псевдонімом Полтавин:

И впредь пусть имя «Пан Тарновский»

Всем будет памятью добра,

И впредь оазис Качановский

Пусть служит в прок и для пера…

Короткий путівник 2016: Качанівка

Село Вишеньки Коропського району Чернігівської області. Палац генерал-фельдмаршала Петра Румянцева-Задунайського (1782—1787 рр.; архітектори проекту — В.І.Баженов (?) і М.К.Мосцепанов, архітектори будівництва — М.К.Мосцепанов і Д.Г.Котляревський): головний фасад. Фото — Андрій Маркін (2009).

 

Сучасні ж поети в цій назві роблять наголос на другому складі. Наприклад, Олександр Ахмет, для якого Качанівка стала справжньою музою, пише:

Привіт, Качанівко, привіт!

З весною тебе, люба, із весною.

Ізїздив за життя я цілий світ,

Але завжди я був лише з тобою.

А ось як починає свій вірш-звернення до красуні садиби ічнянська поетеса Любов Карпенко:

Замріяна Качанівко, добридень!

Перлинонько моя ти золота.

Сьогодні в мене на душі Великдень,

Мене твоя знов гріє теплота.

Маємо підстави припустити, що наголос було перенесено з третього на другий склад у вжитку місцевих мешканців. Можна з ними погодитися, наслідуючи шановного автора статті в ЕІУ. Але я особисто за звичкою, що формувалася десятиліттями, віддаю перевагу «історичному» варіантові наголосу. Утім, нікого ні до чого не закликаю: просто пропоную увазі шановних читачів фактаж, на підставі якого вони зможуть прийняти власне рішення.

Короткий путівник 2016: Качанівка

Село Вишеньки Коропського району Чернігівської області. Палац Румянцева-Задунайського: фрагмент сучасного інтер’єру. Фото — Андрій Маркін (2009).

 

Стосовно «місцевих мешканців»: сьогодні їх чисельність, за даними Вікіпедії, становить… 48 осіб. Не знайдете ви селища Качанівка Ічнянського району Чернігівської області, приміром, на мапах в атласі автомобільних шляхів України, на відміну від однойменних сіл Вінницької та Тернопільської областей…

Короткий путівник 2016: Качанівка

Село Вишеньки Коропського району Чернігівської області. Успенська церква (1782—1787 рр.; архітектор проекту — Ю.М.Фельтен, архітектори будівництва — М.К.Мосцепанов і Д.Г.Котляревський). Фото — Константинъ (2009).

 

Що стосується чернігівського селища, то в «Хронологічній схемі зміни володарів Качанівки» на офіційному сайті заповідника часовий проміжок із 1700 до 1772 року позначено як період створення й розвитку хутірських господарств із млинами. Першим власником цих земель (1700—1709) став генеральний осавул Іван Ломиковський. Ще згадаю про появу в переліку володарів на етапі до 1744 року Федора Болгарина і Фоми Мачемана, які були ніжинськими греками. Адже про вагомий внесок цієї соціально-етнічної спільноти до української культурної та господарської скарбниці «за основним місцем проживання» трохи розповідав в одному із цьогорічних нарисів.

Короткий путівник 2016: Качанівка

Качанівка. Інтер’єр садибного палацу: плафон із розписом початку ХІХ століття. Фото — Wadco2 (2009).

 

У 1740-х рр. Качанівка стала власністю українських поміщиків Кочанівських [ЕІУ, т. 4 (2007): с. 155], або ж, за версією офіційного сайту заповідника, Каченівських. Перший з них — Федір Іванович — був співаком «двору Її Імператорської Величності». А з 1749 року Качанівкою володів, треба думати, брат імператорського співака — секунд-майор Михайло Іванович Каченівський.

З переходом Качанівки на початку 1770-х рр. у власність генерал-фельдмаршала Петра Румянцева-Задунайського починається «період палацово-паркового ансамблю й розквіту садиби», який тривав до 1918 року. Що стосується прізвища нового власника, то воно українською передається і з апострофом, як, приміром, у моїй книзі, присвяченій історії, природі та мистецтву України [Чернецький (2009): с. 297, 300 та ін.], і без апострофа, як, наприклад, в «Енциклопедії історії України». Цього разу вирішив дотримуватися другого варіанта. Що стосується прикраси «Задунайський», пізніше запозиченої підприємливим персонажем Ільфа і Петрова, то вона являє собою почесний додаток до прізвища, пожалуваний ЇІВ в 1775 році.

Короткий путівник 2016: Качанівка

Качанівка. «Інтимний скверик» у садибному парку. Фото — Kamelot (2009).

 

Граф Петро Румянцев — із 1764 року президент Малоросійської колегії, генерал-губернатор Малоросії аж до останнього року свого життя (1796) — взагалі-то для України був окупантом з окупантів. О.А.Бачинська підкреслює, що, перебуваючи на згаданих посадах, він проводив політику ліквідації автономії Лівобережної України [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 369]. Наголошую: проводив неухильно й агресивно; принаймні за остаточне закріпачення українського селянства, яке відбулося 1783 року, вони з паханшею Катериною ІІ, цілком імовірно, горять у пеклі. А втім, можливо, за звитяги під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Румянцев, крім додатку до прізвища, отримав ще й інший посмертний пункт призначення (див.: Данте Аліг’єрі. Божественна Комедія: Чистилище / Переклав Максим Стріха. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2014. — 320 с.). Адже за підсумками тієї війни Османська імперія була змушена 1774 року підписати Кючук-Кайнарджійський мирний договір, який закріплював вихід до Чорного моря (що за часів Київської Русі, нагадаю, називалося Руським) Російської імперії та однієї з її повноправних історичних спадкоємиць — сьогоденної Української держави.

Також можливо, що перед Ним за роботодавця слівце замовив старший син писаря Кролевецької сотні Ніжинського козацького полку, видатний український зодчий Максим Мосцепанов, який народився в середині 1740-х рр., а пішов із життя в самому кінці XVIII століття. Це Мосцепанов творчо, натхненно, блискуче реалізував надскладний проект московського архітектора Карла Бланка, протягом 1770-х рр. збудувавши в Качанівці для Румянцева-Задунайського садибний палац у стилі, сказати б, романтичного класицизму. Він дивним чином сполучував класицистичні риси з ознаками романського, готичного та східного зодчества. Про первісний вигляд цього яскравого архітектурного витвору можемо одержати уявлення завдяки художнику Олександрові Кунавіну, який, на щастя, намалював палац наприкінці XVIII століття (будь ласка, див. першу ілюстрацію до цього нарису).

Короткий путівник 2016: Качанівка

Качанівка. Альтанка Глинки (кінець XVIII ст.). Фото — Аліна Мигидюк (2009).

 

Порівнявши з другою ілюстрацією, переконуємося, що образ Качанівського палацу докорінно змінили подальші перебудови. Хоча наполягаю на тому, що у видозміненому будинку збереглися і важливі зовнішні риси, і — головне — неповторна душа первісного витвору. У Качанівці, шановні читачі, ви це напевно й потужно відчуєте.

А водночас бурхливу й витончену первісну красу витворів Мосцепанова досі можна на власні очі оцінити в розташованому неподалік — за нескромними українськими вимірами — селі Вишеньки. Тут і в сусідньому селі Черешеньки (!) майже одразу після завершення робіт у Качанівці також на замовлення власника Румянцева-Задунайського було створено прегарний садибний ансамбль. У первинному вигляді донині зберігся палац; щоправда, лише в тій частині, яка збереглася. Вже в ХІХ столітті спадкоємець генерал-фельдмаршала вирішив був продати садибу. Навіть угоду уклав. Але потім чи схаменувся, чи «жаба задавила». І не придумав нічого кращого, як половину палацу розібрати… Що стосується інтер’єрів, то візьміть до уваги таке: протягом радянської доби в садибі розміщувався піонерський табір, та й тепер розміщується, тільки називається дитячим оздоровчим. Так чи інакше, у Вишеньках варто помилуватися головним фасадом палацу й іншими залишками колишньої розкоші (на місці побачите, про що йдеться).

Короткий путівник 2016: Качанівка

Качанівка. Альтанка Глинки: вигляд зблизька. Фото — Kamelot (2009).

 

Хто автор проекту мосцепанівського палацу у Вишеньках? В.І.Тимофієнко впевнено стверджує, що ним був сам Мосцепанов. Інші дослідники називають ім’я великого Василя Баженова. У будь-якому разі московський метр до цієї прекрасної справи долучився: адже саме в нього Мосцепанов, починаючи з 1766 року, завершував професійну освіту. Читачі мого «Вельми короткого путівника» пам’ятають, що трохи пізніше — у 1773—1775 рр. — там само, у Москві, під керівництвом Василя Баженова в Експедиції кремлівської будови закінчував свою фахову підготовку перший корифей слобідсько-українського зодчества Петро Ярославський. Стосовно ж Мосцепанова, то, оскільки він був учнем Баженова, зовсім не дивно, що в його працях відображаються певні риси творчості наставника. Навіть якщо український зодчий одноосібно був автором проекту палацу у Вишеньках. І ще: у першу чергу Мосцепанов був неперевершеним майстром втілення вельми складних архітектурних проектів у життя (саме так: адже справді художні твори займають кожний своє осібне місце в життєвому розвитку людської культури!). Тож у цьому сенсі безсумнівно став повноправним співавтором авторів реалізованих проектів.

А першим наставником Мосцепанова був один із творців архітектурної величі столичного Петербурга і прегарних українських міст Козельця та Глухова (його ми з вами відвідували) Андрій Квасов, у команді якого козацький син навчався з 1763 по 1765 рік. До речі, у Вишеньках Мосцепанову довелося співпрацювати з іншим визначним петербурзьким архітектором Юрієм Фельтеном — втілювати в життя його проект вельми привабливої класицистичної Успенської церкви (див. ілюстрацію).

Короткий путівник 2016: Качанівка

Качанівка. Один із мальовничих узбережних куточків садибного парку. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Однак повернімося до Качанівки. Тут особисто Мосцепанов, за авторитетним свідченням В.І.Тимофієнка, у 1777 році спроектував великий парк із дванадцятьма (!) ставками, який складався — і складається — з регулярної та пейзажної частин. На картині Кунавіна бачимо прилеглу до палацу частину цього парку. Між іншим ця картина була написана вже після смерті Петра Румянцева-Задунайського, коли власником Качанівки став його син Сергій. Він був уже просто Румянцевим: «почесний додаток до прізвища» у спадок від батька не отримав, на відміну від безцінних маєтків. За інформацією з офіційного сайту заповідника, наприкінці XVIII сторіччя в парку було споруджено та чудово вписано в довколишній пейзаж, зокрема, вельми мальовничу альтанку Глинки; утім, теперішню назву вона отримала вже в столітті наступному. А Сергій Румянцев залишався власником Качанівки до 1808 року. Про подальші події розповім у другій частині нарису.

Наостанок волію сказати таке:

 

НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ МОСЦЕПАНОВУ

 

Шлях митця в давнині не розтанув:

дав служіння культурі зразок

архітектор Максим Мосцепанов —

будівничий палаців-казок.

 

Це йому — душ надійна криївка —

ти завдячуєш передовсім,

незрівнянна красо Качанівка,

і палацом і парком своїм!

 

Не тому, що — із гору заввишки

ці будинки й споруди були,

сяють і Качанівка і Вишеньки

з більше ніж двохсотлітньої мли.

 

Ті палаци одноповерхові,

і альтанки, і парків дива

просто стільки вмістили любові,

що душа їх донині жива.

 

Нам —

з минулого сяють яскраво

та освітлюють нинішні дні,

України довічної слава

й величання Героїв її.

23.05.16

Далі буде.

Фотоілюстрації, за винятком знімків, які зробила Тетяна ЧЕРНЕЦЬКА, взято з різномовних Вікіпедій.

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс