Короткий путівник 2016: Історична Київщина. V

Повіти Волинської губернії в 1911 році

Повіти Волинської губернії в 1911 році. Автор мапи — Александр Ефимович Рябченко.

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 200 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016: Історична Київщина — «мала Батьківщина» Хмельницького, Шевченка та України. ІІІ. Смуга на перетині з історичною Волинню: Житомир й ін. (Ч. 5, східна і завершальна) 

Нарешті, цього разу поїхавши з Коростеня на південний схід, додамо до міст, у які завітали, прекрасний Малин (наголос у назві — на першому складі).

 

Річка Ірша в місті Малині

Річка Ірша в місті Малині. Фото — Kiyanka (2009).

 

Сучасне місто Малин, як і селище Хорошів, відвідане нами перед цим, розташовується на обох берегах притоки Тетерева річки Ірша (нагадаю, що наголос у її назві робиться на останньому складі). Неподалік проходить магістральний автомобільний шлях Київ—Ковель—Варшава, котрим, до речі, ми з вами, шановні читачі, зовсім недавно скористалися, подорожуючи з Овруча до Олевська. Тож, їдучи автівкою з боку або столиці України, або Коростеня, варто зробити це знову.

 

Герб Малина.

Герб Малина.

 

Вважається, що Малин був заснований наприкінці ІХ століття. Як бачимо, на гербі міста навіть указано точну дату: 891 рік. На думку більшості дослідників, назва поселення пішла від імені або знаменитого древлянського князя Мала, або його дочки Малуші — матері Володимира Великого.

 

Малин. У парку культури та відпочинку імені Миклухи-Маклая

Малин. У парку культури та відпочинку імені Миклухи-Маклая (закладений у ХІХ ст.). Фото — Kiyanka (2007).

 

Ще містяни пишаються тим, що найімовірніше саме в Малині народився відомий природознавець, антрополог, етнограф, мандрівник і суспільний діяч Микола Миклухо-Маклай (1846—1888) [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 640]. Тут встановлено пам’ятник знаменитому вченому, його ім’я носить вельми мальовничий парк, розбитий ще в позаминулому столітті.

 

Радомишль. Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль»

Радомишль. Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль». Фото — Olga Bohomolec press-office (2011).

 

Далі на нашому шляху — Радомишль. До його, сказати б, археологічно-історичного попередника — давньоруський «город» Мичеськ — ми вже зазирнули. А вперше «під своїм іменем» містечко Радомисль (саме так!) згадується на початку польської доби, у 1569 році. Його ядром невдовзі став дерев’яний замок на лівому березі Мики, який проіснував до кінця XVIII століття. Близько 1615 року визначний вітчизняний історико-культурний діяч Єлисей Плетенецький заснував неподалік Радомисля першу в Наддніпрянській Україні папірню. Протягом XVIII століття на Радомисль не раз нападали гайдамаки, під час великого повстання 1750 року загін Івана Подоляки захопив і пограбував містечко та замок. До речі, за російсько-імперської доби Радомисль спочатку був повітовим центром Волинської, а з 1797 року — вже Київської губернії, тобто дуже швидко «повернувся» до історичної Київщини.

 

Радомишль. Фрагмент експозиції Музею української домашньої ікони

Радомишль. Фрагмент експозиції Музею української домашньої ікони: обрядовий зал. Фото — Olga Bohomolec press-office (2011).

 

Сьогодні символом міста є історико-культурний комплекс «Замок Радомисль».

 

Фрагмент експозиції Музею української домашньої ікони: домашні іконостаси

Радомишль. Фрагмент експозиції Музею української домашньої ікони: домашні іконостаси. Фото — Olga Bohomolec press-office (2011).

 

Вражаючий приватний музейний комплекс створено відомою громадською діячкою Ольгою Вадимівною Богомолець, нині народним депутатом України. Його, як на мене, головною цінністю є багатющий Музей української домашньої ікони.

 

Радомишль. Солом’яна амфора для зберігання рідини з колекції історико-культурного комплексу «Замок Радомисль». Фото — Юрій Рудницький (2013).

Радомишль. Солом’яна амфора для зберігання рідини з колекції історико-культурного комплексу «Замок Радомисль». Фото — Юрій Рудницький (2013).

 

Ще в експозиціях і фондах «Замку Радомисль» представлено колекції предметів сакрального мистецтва, європейських старожитностей тощо. Крім Музею, до комплексу входять ландшафтний парк на кількох островах із двома штучними водоспадами, численними рідкісними рослинами та скульптурами XVII—ХІХ століть, приміщення для урочистих церемоній, концертний зал і готель.

 

Річка Тетерів у районі Коростишева. Користувач:Gekatomba (2012).

Річка Тетерів у районі Коростишева. Користувач:Gekatomba (2012).

 

Наступний пункт нашого «патріотичного маршруту-тризуба» — місто Коростишів, також давньоруське, сказати б, за соціально-історичним походженням. Однак письмові згадки про нього починають з’являтися лише від 1399 року, тобто пов’язані вже з литовсько-руською добою. На початку XVII століття тут у міщанській сім’ї народився Мартин Небаба — майбутній визначний полководець Хмельниччини [ЕІУ, т. 7 (2010): с. 352]. Наприкінці польської доби в 1779 році поселення стає містом та отримує магдебурзьке право.

 

Коростишів. Костел Різдва Пресвятої Діви Марії

Коростишів. Костел Різдва Пресвятої Діви Марії (1798). Користувач:Gekatomba (2011).

 

За російсько-імперських часів Коростишів, чий статус із 1797 року знову понизили до містечкового, був волосним центром Радомишльського повіту Київської губернії. А 1798 року тут побудовано досить привабливий римо-католицький костел, яким сьогодні знову можемо милуватися завдяки реставрації, що триває з 1991 року.

 

Герб Житомира.

Герб Житомира.

 

Байдуже, звідки ми з вами, шановні читачі, їхали: чи з Новограда-Волинського, чи з Хорошева, чи через Малин, Радомишль і Коростишів. Головне, що врешті дістаємося славного міста Житомира. За інформацією вчених-істориків [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 153], перше писемне свідчення про Житомир сповіщає, що 1320 року він був захоплений литовцями. А на початку литовсько-руської доби — у 1362 році — Житомир разом з усім Київським князівством входить до складу Великого князівства Литовського. Наприкінці XIV століття це місто (але під назвою «Житомель») згадується в «Списку руських міст, далеких і близьких». Саме тоді в Житомирі було побудовано замок, який став форпостом держави на прикордонні з татарами; утім, він залишився лише на міському гербі… Магдебурзьке право місто отримало ще в 1444 році.

 

Літографія із зображенням костелу єзуїтського монастиря (1724) у Житомирі, нині зруйнованого

Konstanty Przykorski (1865). Літографія із зображенням костелу єзуїтського монастиря (1724) у Житомирі, нині зруйнованого.

 

1569 року Житомир увійшов до Королівства Польського. З початком національно-визвольної війни українського народу від 1649 року він був містом Київського полку, але за Андрусівським договором 1667 року повернувся під владу Польщі. А вже в наступному році, після виведення території Києва за межі польських кордонів, Житомир став головним містом Київського воєводства Речі Посполитої.

 

Житомир. Кафедральний костел Святої Софії

Житомир. Кафедральний костел Святої Софії (1737—1751) із дзвіницею (1863). Фото — Texnik (2008).

 

Д.С.Вирський наголошує на тому [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 154], що у XVIII столітті Житомир був значним осередком польської культури на Правобережній Україні. 1720 року тут відкрили єзуїтський колегіум, 1724 року фундується монастир єзуїтів. Завдяки чорно-білій літографії ХІХ століття (будь ласка, див. ілюстрацію) можна уявити, що являли собою його костел і келії, нині — як зазначалося вище — фактично втрачені. Справжнім шедевром є побудований у середині XVIII століття кафедральний костел Святої Софії, що, на щастя, зберігся до наших днів. Надалі в Житомирі, власниками якого, до речі, були графи Ільїнські, фундуються монастирі бернардинців (1761) і сестер-жалібниць ордену Святого Вікентія (1766).

 

Житомир. Соборний майдан — центральна площа міста

Житомир. Соборний майдан — центральна площа міста. Фото — Szeder Lásló (2006).

 

Після входження регіону до складу Російської імперії царський уряд, 1796 року викупивши житомирські землі, спочатку тимчасово, а в 1804 році остаточно затвердив Житомир у статусі адміністративного центру Волинської губернії.

 

Житомир. Спасо-Преображенський кафедральний собор

Житомир. Спасо-Преображенський кафедральний собор (1864; архітектори К.Рохау, Е.Жибер, В.Шаламов). Фото — Борис Мавлютов (2011).

 

Наприкінці другої третини позаминулого століття місто отримало ще один шедевр храмового зодчества — православний Спасо-Преображенський собор. Іншими визначними пам’ятками архітектури Житомира є магістрат початку і семінарський костел Йоанна з Дукли та Поштова станція середини ХІХ сторіччя [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 154]. Однак зауважте, шановні читачі, що цим перелік вельми привабливих історичних та сучасних будинків і споруд далеко не вичерпується. А що за диво, приміром, багатющі музеї міста! Тож за найпершої ж нагоди, шановні читачі, відвідайте Житомир — і він стане вашим добрим другом і супутником на все життя.

 

ПІСЛЯМОВА ДО КОРОТКОГО ПУТІВНИКА «КИЇВЩИНА»

Протистояння російській агресії, виснажлива «гібридна» війна за свободу, незалежність і демократію, яку сьогодні героїчно, хоч і вимушено, веде Український народ (за Конституцією — «громадяни України всіх національностей»), не дає можливості фінансувати так звані галузі соціальної сфери, включаючи культуру, на рівні, якого вони безперечно варті. Тим більш нагальною є потреба вдосконалення державного управління цими галузями. Що стосується регіону, якому присвячено путівник, то пропоную якнайшвидше створити громадсько-державну організацію нового типу — Національний історико-культурний і природний заповідний консорціум «Житомирщина». Ідеться про систему, яка результативно й ефективно об’єднає Поліський природний заповідник і низку тих заповідників, що виникатимуть на території Житомирської області в процесі перетворень. Сподіваюся, мій путівник являє собою певний внесок у фахове обґрунтування та інтелектуальне забезпечення цієї досить перспективної справи.

 

Село Стецівка Чигиринського району Черкаської області. Туристично-етнографічний комплекс «Козацький хутір». Фото — Тетяна Чернецька (2016).

Село Стецівка Чигиринського району Черкаської області. Туристично-етнографічний комплекс «Козацький хутір». Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Потребує дбайливого ставлення з боку держави та суспільства також інша, справді грандіозна, складова частина духовної спадщини-скарбниці України — Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». Колектив цього видатного осередку культури розвиває різні напрями діяльності. Наприклад, неподалік від Чигирина поблизу села Стецівки (наголос на другому складі) у межах заповідника створюється туристично-етнографічний комплекс «Козацький хутір».

 

Етнографічний комплекс «Козацький хутір»

Село Стецівка Чигиринського району Черкаської області. Етнографічний комплекс «Козацький хутір»: церква. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Природну красу цих місць не відобразити ні словами, ні фотографіями. Вже виконано великий обсяг робіт. Зокрема, з Лівобережної України — із села Сеньківка Золотоніського району Черкаської області — перенесено і відтворено дерев’яну церкву Святого Миколая, яка є визначною пам’яткою народної архітектури XVIII століття. На сайті заповідника сповіщається, що після завершення першого етапу робіт туристи зможуть не лише відвідати «Козацький хутір», але й пожити тут деякий час, насолоджуючись природною красою та долучаючись до традиційного селянського побуту… Не хочеться завершувати «подорож», але доведеться. Якщо не заперечуєте, таким чином:

 

ПІСНЯ ДО УКРАЇНИ

Від давніх часів і донині

у сяйві добра-чистоти

судилось Русі-Україні

розкішно-співучо цвісти.

Приспів:

Червона красуня-калина,

та пісня, до Неба що лине,

замріяні гори-рівнини

та клечання листя й трави,

любове моя, Україно!

Надіє моя, Україно!

Майбутнє моє, Україно!

Ти тільки й надалі — живи!

 

Не раз намагались батиї

урвати навіки цей спів,

та сад наш зелений рясніє

сузір’ями квітів-плодів.

Приспів.

Але особливо, не стану

таїти, тебе полюбив

за бурю шляхетну Майдану —

до Гідності й Волі прорив.

Приспів.

Народ наш таки переможе:

хай будуть запеклі бої,

та орди відкинуть ворожі

Солдати Свободи твої!

Приспів.

Як Доля дарує удачу,

то чашу земну я доп’ю —

і з Неба щасливу побачу

любов-Україну свою.

Приспів:

Червона красуня-калина,

та пісня, до Неба що лине,

замріяні гори-рівнини

та клечання листя й трави,

любове моя, Україно!

Надіє моя, Україно!

Майбутнє моє, Україно!

Ти тільки й надалі — живи!

 

І насамкінець:

СЛАВА УКРАЇНІ! ЇЇ ПЕРЕМОЖНИМ ГРОМАДЯНАМ-СОЛДАТАМ СВОБОДИ — СЛАВА!

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс