Коротка історія назв регіональних центрів України

ЧернецкийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків Житомир),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

РЕГІОНАЛЬНІ ЦЕНТРИ УКРАЇНИ:

ДУЖЕ КОРОТКА ІСТОРІЯ У СВІТЛІ НАЗВ, ЯКУ ОРІЄНТОВАНО НА ПОТРЕБИ СЬОГОДЕННЯ

Національній пам’яті України присвячується

Свій огляд здійснюватиму, перевіряючи всю наявну інформацію за статтями про ці міста в 10-томній «Енциклопедії історії України» (надалі: ЕІУ; К., 2003–2013, голова редакційної колегії – академік НАНУ В.А.Смолій). За необхідності для корисного, а в окремих випадках і красномовного, порівняння з підходами російської науки спиратимуся на таке авторитетне видання, як «Большой энциклопедический словарь» (надалі: БЭС; М.–СПб., 2002, главный редактор – академик РАН А.М.Прохоров). Перелік регіонів визначається відповідно до статті 133 Конституції України. Міста в межах матеріалу розташовані за, сказати б, писемним віком – датою першої зафіксованої згадки.

КиївКиїв

Наш незрівнянний Київ подібний громовержцю Зевсу по відношенню до Афіни-Паллади в тому сенсі, що є водночас і матір’ю і батьком: «матір’ю», як відомо, «містам руським», а, так би мовити, «батьком» – регіональним адміністративним центрам України. Адже вітчизняні історики наголошують, що початки адміністративно-територіальної організації на українських теренах можна вбачати в поділі території Давньоруської держави на землі-князівства, серед яких була й Київська земля. Вона на відміну від інших, як зазначає провідний український фахівець академік НАНУ П.П.Толочко, будучи первісним ядром Русі, не перетворилася на спадкову вотчину окремої князівської сім’ї, а впродовж XII–XIII століть вважалася власністю великокнязівського столу і навіть загальнодинастичною спадщиною всього давньоруського князівського роду.

Подібно до цього й тепер Київ є не лише столицею України, містом зі спеціальним статусом, який визначається законом, але й адміністративним центром Київської області. Щоправда, до складу останньої місто не входить, утворюючи окремий, самостійний адміністративний регіон. Згідно зі статтею в ЕІУ, археологічні та писемні джерела дають історикам підстави стверджувати, що початок безперервного розвитку давнього Києва припадає на кінець V – першу половину VI століття. Стаття в БЭС додатково сповіщає, що в руських літописах місто відоме з 860 року. З того часу його назва не змінювалася.

 

ЧернігівЧернігів

Перша літописна згадка датується 907 роком. Але слід підкреслити, що текст договору Київської Русі з Візантією, у якому назва міста зустрічається, є пізнішою вставкою. Однак невдовзі – вже в середині того-таки Х століття – Чернігів саме як місто був згаданий у знаменитому трактаті «Про управління імперією» візантійського імператора Константина VII Багрянородного. Про історію цього славетного і прекрасного міста можна докладніше прочитати, скажімо, у моєму нарисі.

 

ЛуцькЛуцьк

Стара назва цього, без перебільшення, дивного міста була Лучеськ. Перша писемна згадка про нього зустрічається в уславленому Іпатіївському літописі під 1085 роком. У контексті нашої євроінтеграції ще волію згадати лишень, що тут у 1429 році відбувався Луцький (!) з’їзд монархів європейських країн, на якому обговорювалися питання захисту матінки Європи від турків, церковної унії, можливості надання великому князеві литовському Вітовту королівського титулу…

 

УжгородУжгород

В ЕІУ наголошується, що сучасна назва міста має штучне походження: вона вперше з’явилася в 1840-х роках, була офіційною протягом 1920–1938 років і знову стала такою з 1944 року. Історична ж назва «Унгвар» (варіанти – Гунгвар, Онгвар та ін.) складається з назви річки, на якій стоїть місто (Унг, інші форми Уг, Уж) та угорського «вар» (замок, фортеця). За даними археології, місто виникло на сучасній Замковій горі наприкінці Х – на початку ХІ століття. Проте перша писемна згадка про Ужгород-Унгвар у творі арабського мандрівника ал-Ідрісі датується «лише» 1154 роком. Вітчизняні фахівці підкреслюють, що існування Ужгорода ще до приходу угрів (кінець ІХ століття) не підтверджується ні археологічними, ні тогочасними історичними джерелами. На відміну від цього, у БЭС зазначається, що за археологічними даними Ужгород виник у VIII–IX століттях, а називався Унгваром (починаючи з ХІ століття) тільки до 1918 року.

 

ПолтаваПолтава

ЕІУ сповіщає, що населений пункт, який існував на теренах теперішнього міста в IX–XIV століттях, прийнято ототожнювати з літописною Лтавою, згаданою в Іпатіївському літописі під 1174 роком. За даними БЭС, цю назву місто носило до 1430 року. В ЕІУ наголошується, що першим документальним свідченням про власне Полтаву є грамота польського короля Сигізмунда ІІІ Ваза, датована 1630 роком, якою «пуста слобода, звана Полтава» надається королівському секретареві Б.Обалковському.

 

ЛьвівЛьвів

Першу писемну згадку про це славетне місто подає знаменитий Галицько-Волинський літопис під 1256 роком, однак… лиш у зв’язку з описом пожежі, що сталася в Холмі. Пізніше Львів візьме-таки досить переконливий реванш.

 

РівнеРівне

За ЕІУ, перша письмова згадка про Рівне, датована 1283 роком, міститься в латиномовній польській хроніці, де йдеться про битву краківського і сандомирського князя Лєшека Чорного з литовським військом. Порівняння з даними БЭС дозволяє припустити, що ця битва відбулася роком раніше.

 

ЖитомирЖитомир

Час його заснування достеменно невідомий. Утім, на теренах міста збереглися залишки давньоруського городища ХІ–ХІІІ століть. Перше ж писемне свідчення з’являється лише за литовсько-руської доби історії України: у повідомленні від 1320 року йдеться про захоплення Житомира литовцями.

 

ВінницяВінниця

Вона вперше згадується під 1363 роком як фортеця, побудована на Південному Бузі – великій ріці України – литовськими князями Коріятовичами для захисту Поділля від агресії зі Сходу та Півдня. З метою укріплення Вінниці в 1558 році на острові Кемпа було споруджено нову фортецю. Після цього на правому березі виникло «Нове місто», а за лівим берегом закріпилася назва «Старе місто». Докладніше історію Вінниці висвітлено в моєму нарисі.

 

ЧеркасиЧеркаси

Перша достовірна згадка цього міста в джерелах – повідомлення білорусько-литовських літописів під 1394 роком про здобуття Черкас київським князем Скиргайлом Ольгердовичем у результаті військового походу. Протягом  XVIXVIIстоліть Черкаси були одним з осередків формування українського козацтва. Додам, що в російській мові XVXVIIIстоліть словом «черкаси» (однина – черкас, черкашенін) позначались українські козаки, пізніше – будь-які українці Гетьманщини, Слобідської України тощо…

 

ЧернівціЧернівці

Про них уперше письмово згадується в «Уставицтві о митах», яке молдовський господар Олександр Добрий у 1408 році видав львівським купцям. А місто справді предивне! Якщо досі нагоди не траплялося, спеціально відвідайте – будете Чернівцями зачаровані.

 

ХмельницькийХмельницький

Першим документальним свідченням про нього є грамота 1431 року, за якою «Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі» були надані у володіння такому собі Я.Чанстуловському. У джерелах XVI–XVIII століть місто згадується як Плоскирів, потім аж до 1954 року носило назву Проскурів.

 

ТернопільТернопіль

Початком історії прийнято вважати «привілей» від 15 квітня 1540 року, наданий Я.Тарновському на заснування укріпленого міста. Назву, що до 1944 року виглядала як Тарнопіль/Тарнополь, місто отримало на честь (увага!!!) засновника.

 

СумиСуми

ЕІУ впевнено сповіщає, що місто засноване українськими козаками-переселенцями з містечка Ставище Білоцерківського полку, яких очолював Г.Кондратьєв. А ось датування події є предметом дискусії. У цьому матеріалі зупинюся на виграшному для Сум 1652 році.

 

ХарківХарків

Місто засноване в середині XVII століття переселенцями до Слобідської України. Постійне поселення, першим відомим отаманом якого був уже з даної причини славетний Іван Кривошлик, виникло в 1654 році.

 

Івано-ФранківськІвано-Франківськ

Перша писемна згадка про поселення Станіслав датована березнем 1662 року, коли в ньому дозволено було проводити ярмарки й торги. Зовсім скоро, у травні того-таки 1662 року, воно набуває статусу міста. І лише після трьохсотлітнього існування під первісним іменем, до святкового за радянським календарем дня 9 листопада 1962 року, місто одержує нинішню гучну, справді неповторну назву.

 

КіровоградКіровоград

У статті ЕІУ подається такий перелік попередніх назв міста: «1775–1924 – Єлизаветград, 1924–34 – Зінов’євськ, грудень 1934 – січень 1939 – Кірове». Зазначається, що початок його історії поклало спорудження на колишніх землях Вольностей Війська Запорозького низового з метою захисту південних кордонів імперії від нападів кримських татар фортеці св. Єлизавети, яку було закладено за указом російської імператриці Єлизавети Петрівни (нагадаю роки її життя: 1709–1761/62) в червні 1754 року. БЭС також стверджує, що Кіровоград заснований у 1754 році як фортеця св. Єлизавети. За ЕІУ, поступово біля фортифікаційного укріплення виникла слобода, яка в 1764 році стала центром Єлизаветинської провінції Новоросійської губернії, а в 1775 році отримала статус міста і назву Єлизаветград.

Гадаю, що є вагомі підстави в рамках процесу декомунізації новою назвою свідомо, в інтересах нової України, де перемогла Революція Гідності, зробити «ЄЛИСАВЕТГРАД». По-перше, повернення історичного імені місту, названому на честь СВЯТОЇ Єлизавети, було б даниною пам’яті та вдячності тим, хто в межах інших державних утворень закладав підвалини державності вітчизняної, на які ми продовжуємо спиратися, розбудовуючи суспільство вже незалежної України. По-друге, річка, на якій місто розташовано, не відігравала надто вже великої ролі в українських історії та культурі, тому не виглядає вдалим варіант «Інгульськ». По-третє, не можна нехтувати думкою жителів міста, які в переважній більшості схиляються до варіанту «ЄЛИСАВЕТГРАД», що засвідчено масовими опитуваннями. Нарешті, згадаємо, що за підсумками опитування мешканців Кіровограда варіант «Єлисаветград» набрав НЕ на 30, 50, 70 і навіть не на 99 %, а В КІЛЬКА РАЗІВ БІЛЬШЕ голосів, ніж решта, включаючи національно-пам’ятний «Інгульськ». Як фахівець у царині соціальних наук стверджую: не вкорінений у масовій свідомості, такий, що не має серйозної підтримки з боку населення, варіант в умовах демократичного суспільства просто НЕ ПРИЖИВЕТЬСЯ. А ми ж саме демократичне суспільство намагаємося розбудовувати... Додаткові аргументи представлено в моїй науково-популярній статті.

 

ЗапоріжжяЗапоріжжя

У 1770 році розпочалося будівництво Олександрівської фортеці як однієї із семи фортець Дніпровської лінії, що створювалася. До неї прилягав так званий форштадт – містечко, у якому проживали військові, будівельники із сім’ями, частина відряджених державних селян і місцевих запорозьких козаків. Будівництво фортеці, під час якого біля неї виникло ще декілька населених пунктів, завершилося в 1775 році. Поселення при фортеці в 1785 році перейменували на Олександрівський посад. У 1806 році Олександрівськ отримав статус повітового міста і проіснував під цією назвою до 1921 року. Нарешті, у березні 1921 року за пропозицією місцевої влади та трудящих ВУЦВК змінив назву міста на теперішню, гордовиту, промовисту – Запоріжжя! Це приклад вельми вдалого перейменування, здійсненого вже за комуністичних часів.

 

ДніпропетровськДніпропетровськ

Комплекс козацьких поселень, що виникли на місці польської фортеці Кодак, як єдине ціле вперше в письмових джерелах згадується під 1776 роком. У 1780-х роках царський уряд перетворив цей комплекс на місто з розташуванням тут – навпроти поселення Половиця між Старим і Новим Кодаком – центру адміністрації Катеринославського намісництва. Офіційне заснування міста, названого на честь правлячої російської імператриці Катерини ІІ, відбулося 9 травня 1787 року. Катеринославом воно іменувалося в періоди 1787–1797 та 1802–1926 років. Протягом 1797–1802 років місто мало інше ім’я – Новоросійськ (до речі, Новоросійськ, що в РФ, був заснований значно пізніше – у 1838 році). Стосовно походження нинішньої назви великого українського міста жодних сумнівів не залишає БЭС. Наведу речення зі статті про Дніпропетровськ у цьому словнику мовою оригіналу: «Назван по имени Г.И.Петровского» (за «царювання» більшовиків-комуністів, у 1926 році). На мою думку, маємо вагомі підстави в рамках процесу декомунізації новою назвою міста зробити «ДНІПРОВСЬК». По-перше, це було б навіть не перейменування в повному розумінні, а радше скорочення, сказати б, оптимізація. По-друге, коли йдеться про такі великі у всіх відношеннях ріки, як Дніпро, вітчизняна традиція уникає повного збігу їхніх назв із назвами міст, на них розташованих, тому не виглядає прийнятним варіант «Дніпро». По-третє, варіант «ДНІПРОВСЬК» відповідає вимогам милозвучності як в українській, так і в російській (що є рідною для багатьох мешканців міста і громадян України) мові. Нарешті, додаткові художні аргументи втілено в моїй публікації, присвяченій короткому обґрунтуванню доцільності перейменування.

херсон

Херсон

Назва міста походить від античного Херсонеса Таврійського (руїни якого тепер опинилися на тимчасово окупованій території українського Севастополя). Саме на теренах нинішнього Херсона під час російсько-турецької війни 1735–1739 років російські війська в 1737 році спорудили Олександр-шанець. Потім цей «шанець» використовували українські козаки: за Нової Січі саме він був центром (увага!!!) Інгульської паланки. Питання ж розташування та назви міста Херсона остаточно визначила в 1778 році Катерина ІІ.

 

СевастопольСевастополь

Нагадаю, що за українською нормативно-правовою базою Севастопольській міській раді підпорядкована територія («Великий Севастополь», «Севастопольський регіон»), яка охоплює, крім власне Севастополя, також місто Інкерман, селище міського типу Кача, близько 30 сіл і кілька поселень, що офіційно втратили статус окремих населених пунктів (найбільше з них – Балаклава). Стосовно ж історії зазначу, що в другій половині XVIII століття на північному березі Севастопольської (Ахтіарської) бухти, у сучасній Сухарній балці, існувало татарське село Ак-Яр (у російській традиції Ахтіар). У 1783 році на березі бухти почалося будівництво порту і міста, яке спочатку називали Ахтіар, і лише за указом Катерини ІІ від 1784 року воно дістало назву Севастополь. А втім, ЕІУ сповіщає, що в період 1797–1826 років місто знову мало офіційну назву Ахтіар; БЭС обмежує цей період відновлення історичної справедливості 1797–1801 роками.

 

СімферопольСімферополь

Назва цього міста кримськотатарською – Ак-Месджит (у слов’янській традиції – Ак-Мечеть). На території нинішнього міста розташоване городище Керменчик (тюркською – «фортечка»), яке ототожнюють із легендарною столицею кочовиків античної доби Неаполем Скіфським. Ак-Месджит виник на північний схід від цього городища, на лівому березі річки Салгир. Першою відомою спорудою в місті стала мечеть зі статусом соборної (джамі), датована 1508 роком. Після анексії Криму (1783) Російською імперією в 1784 році поруч з Ак-Месджитом заклали нове місто, яке отримало назву Сімферополь. Проте ЕІУ сповіщає, що в 1796 році місту повертали в якості офіційної історичну назву Ак-Мечеть, і лише з 1802 року воно знову стало Сімферополем.

 

МиколаївМиколаїв

У 1787 році під час осади Очакова виникла потреба в новій суднобудівній верфі, для якої князь Г.Потьомкін обрав територію в гирлі (увага!!!) Інгулу. Тут у наступному році була закладена верф, яка мала різні назви (увага!!!): Інгульська, Усть-Інгул, Верф на Інгулі. Днем заснування Миколаєва вважається 27 квітня 1789 року, бо цим числом датована вказівка Г.Потьомкіна створити верф на (увага!!!) Інгулі, якій було дано назву на честь св. Миколая, заступника моряків. Проте фактично статус міста Миколаїв дістав лише в жовтні 1790 року.

 

ОдесаОдеса

Із середини XVIII століття тут існувало турецьке поселення Хаджибей (Гаджибей), яке за Ясським мирним договором 1791 року відійшло до Російської імперії. У 1793 році за проектом інженера Ф.Деволана було закладено нову фортецю, а 7 червня (27 травня) 1794-го датований рескрипт Катерини ІІ про облаштування військової гавані і торгового порту. На початку 1795 року місто дістало назву Одеса, з якою й живе.

ЛуганськЛуганськ

Датою заснування вважається 14 листопада 1795 року, коли було підписано царський указ про закладення державного гарматно-ливарного заводу біля річки Лугань. Далі, через неповноту інформації в ЕІУ, доведеться одночасно використовувати Вікіпедію. Отже, у 1882 році сусідні селища Луганський Завод і Кам’яний Брід, злившись, утворили місто Луганське, у 1933 році фактично перейменоване на Луганськ. Потім протягом двох тривалих періодів, у 1935–1958 та 1970–1990 роках, на мапі України замість Луганська фігурував Ворошиловград. Побувши під час хрущовської «відлиги» та трохи після неї знову Луганськом, місто остаточно ним стало завдяки Перебудові, хоча й уже наприкінці її, і під цим іменем увійшло до складу незалежної України та під ним же намагається її покинути.

 

ДонецькДонецьк

Заснований у 1869 році як робітниче селище при металургійному заводі англійського підприємця Дж. Юза, на честь нього й назване. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Юзівка перетворюється на значний залізничний вузол і потужний промисловий центр Катеринославської губернії, взагалі Півдня країни. Від 1917 року має статус міста. Протягом 1924–1961 років воно носило назву «Сталіно». Стосовно революційної зміни 1961 року, мотивів саме такого перейменування, яке було здійснено, – в ЕІУ інформація відсутня (через режим секретності?). З Вікіпедії ж довідуємося, що свою сучасну назву місто отримало від назви регіону – Донецького басейну, власне від Донецького кряжу, найменованого так завдяки його розташуванню вздовж ріки Сіверський Донець; побутує також версія про походження назви міста «напряму від річки».

Хотів був на завершення підкласти, нехай жартома, підготовлену в тексті свинюку довготривалої дії мешканцям Миколаєва (як запасні чи паралельні варіанти розглядалися Тернопіль і Херсон). Але вчасно схаменувся, бо з почуттям гумору в наших державних друзів провідників справи ще більш кепські, ніж із розумінням потреб і стратегії суспільного розвитку. Обмежуся зверненням до тих, хто намагається монополізувати національну пам’ять України, за допомогою немовби спеціально для них написаних слів Кобзаря:

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Ніколи не пізно це безстрокове попередження почути.

Слава Україні – від Донбасу до Закарпаття, від Криму до Чернігово-Сіверщини! Українським історичним назвам у всьому їх мовно-етнічному розмаїтті – Слава!


В тему:

,
Комментарии для: “Коротка історія назв регіональних центрів України
UkrNET - поисково-информационный ресурс