Коронавірус чи чарівний пендель до нової реальності?

02.03.2020 0 By NS.Writer

Оце читаю усілякі плачі та голосіння з приводу коронавірусу і думу думаю. Чи готові ми до такої епідемії? Ні, не держава, держава в нас вічно не готова. Ні до війни, ні до епідемії, ні до кліматичного чи техногенного катаклізму. У відповідь на такі виклики вона лежить «в обпісяних панчохах», а згодом каже: «пхе, ми б упоралися і без волонтерів». Чи готові ми, як суспільство?

Бо, наприклад, китайців позаганяли по хатах і не випускають під страхом довічного ув’язнення. І я вам скажу, їм цей вірус тільки на руку. Купа народу вимушено навчаться користуватися цифровими грішми, працювати віддалено і замовляти товари через інтернет переважно, а не між мандрами до оффлайнових магазинів. А вільний час проводити в інтернеті, розважаючись хто як може. Та й роботу координувати через нього ж. Якби вірусу не було, його було б варто придумати.

РОБОТА-РОБОТА, ПЕРЕЙДИ НА ФЕДОТА

Ну чесне слово, усі оці «офіси» — це пережиток. На біса вставати о шостій ранку, робити зачіску, малювати обличчя, прасувати лахи, пшикатися парфумами, перти дітей в садок? І їхати чахлою маршруткою, метром, трамваєм, тролейбусом і ще сто метрів пішки в якесь «намолене» приміщення в чорта на рогах? Погано пристосоване не те що для персональної самореалізації, а навіть для банальної розмови мобільним? Щоби що? Щоб «відсидіти від дзвінка до дзвінка», перетерти з колегами на перекурі про прочитане в мережі і обгидити начальницю-мікроменеджера? Так мережа в кожного своя, нікуди не дінеться, усі там будемо/побачимося. Офіс потрібний лише тій дурепі-начальниці, бо без нього вона не доведе своєї незамінності власнику. А час життя обмежений, тому витрачати його потрібно насолоджувально. Замінюємо дурепу на менеджера, здатного управляти розподіленою командою. І працюємо не з 9-ї до 6-ї, а головою. Для мозкових штурмів і розвіртуалення гаразд, збираємося оффлайн. Економимо на офісі, транспорті, харчуванні шавермою в обідніх перервах і не дуже набридаємо один одному.

Ну чесне слово, рутинні операції робот зробить реально краще. Бо не хворіє, не іде в запій, не вагітніє, не прокрастинує і не страждає через ПМС чи кризу середнього віку. Треба робити — увімкнули, не треба — вимкнули. Зарплату не просить, діти не плачуть, дружина не пиляє. У перервах між роботою зубрить «три закони робототехніки» і поігрує в «Сапер».

Як на мене — Україна, з її новітніми традиціями фрілансу і запитом на автоматизацію рутинних функцій внаслідок відтоку робочих рук більш-менш готова до коронавірусу. Хто ще ні — думайте. Хто не може думати — готуйтеся.

ОХРАНА, ОТМЕНА

Ходіння до гіпермаркетів і інших «торб» справляє на посполитого громадянина трансовий вплив. Ходиш ото з кошичком, як в Едемі, скрізь — багато всякого і серед того — багато того, що ти любиш і хочеться. Марчендайзери поставили на рівень очей, грає «ABBA», пахне свіжою випічкою і чаями з ароматом афродізіаків і ванільних дитячих спогадів. Твій чек — на 30-50% вище запланованого, але нехай. Якось воно буде. І тут — епідемія.

Звісно, у цьому випадку варто не йти до гіпермаркету, а залізти на сайт і там обрати те, що треба. Перш ніж обрати, перечитуєш рецепти, перевіряєш вміст шафок і холодильника, прикидаєш з огляду на бюджет на місяць. Плануєш, одним словом і жмотишся купувати спонтанно. Перекидаєш цифрових грошей, отримуєш доставку, підчіпляєш пакет палкою через поріг, розбираєш, миєш руки. Бінґо.

Те саме — з лахами, побутовою технікою та іншими багатством. Вірус тестить тебе на готовність жити у цифровому світі без особливо щільних соціальних транзакцій і ти виявляєшся готовим. Більше того: вчишся розбиратися зі своїми бажаннями і потребами, часом, бюджетом і варіантами отримання життєвих благ. Починаєш планувати і це виявляється корисним. Відкидаєш з повсякденних практик всякий непотріб, який просто став звичкою. Ти — строгач.

А також — людина, яка нарешті звела у бюджеті дебет і кредит. Десь далеко чутно передсмертні хрипи українських ритейлерів. Мережа добиває їх короткими чергами споживацьких відгуків і тролінгу.

Україна, з її чудовими традиціями спільних покупок, замовлень трусів в Інстаграмі і дитячого харчування у Вайбері більш ніж готова. Держава і не помітить, під шум дощу і вірусної паніки.

ДЖОННІ, ЗРОБИ МЕНІ МОНТАЖ

Фінансові транзакції. Ну так, пожмакані гривні виглядають встидно навіть у маршрутці, при розрахунку за доставку тіла і додатковий сервіс у вигляді культурного окормлення перлинами шансону. У ситуації епідемії вони стають геть розносниками зарази і небажаним елементом щоденних практик. Простіше перекинути цифровий еквівалент обміну із якомога меншими профітами посередників. Але Приватбанк більше для цього не годиться. Підпав під державний нагляд, заслаб на нетримання банківської таємниці. Звісно, ловити вас по схронах під час епідемії для розслідування фінансових злочинів держслужбовці не будуть — дурних немає. Але вільні фінансові транзакції — найболючіша ланка і без вірусу.

Благаю умільців з фінтеху: Джонні, зроби мені монтаж. Якщо ми отримаємо альтернативну фінансову систему, ми звернемо гори, повернемо ріки, збудуємо новий Шумер і станемо пупом землі. Джонні, жити у колисці нової цивілізації — почесно. А на тлі виживання у глобальній епідемії ще й драйвово. Ну пліз…

Україна, з її тіньовою економікою і сотнями схем розрахунку попри око Великого Брата, готова бездоганно. Це вам не Німеччина з її спірним ставленням до цифрових транзакцій.

Одним словом, друзі, філософ Дацюк не дарма старався, коли писав, що на крутих віражах і кульгавий верблюд може стати першим у каравані. Здійснити це пророцтво нескладно. Варто лише гарно і осмислено підготуватися до наступу коронавірусу.

«И тогда, с Божьей помощью, мы одержим Победу» ©.

Катерина Гладкевич


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: