Коли всі праві, а діяти треба рішуче
17.12.2015
Не маю бажання обирати між Арсеном Аваковим та Михайлом Саакашвілі.
Продивившись репліки та реакціі обох посадовців, та інших залучених до конфлікту чиновників, бачу щирі та правильні аргументи з обох боків.
На жаль, слід констатувати, що:
а) справедливим є і сарказм Саакашвілі щодо викриття крадійства $5 млрд з державних підприємств, на які ніхто не реагує, ніби так і треба. А це, зверну увагу, є дефіцит ПФУ на рік, якщо брати за одиницю ту ‘середню виплату’, яку вказує ПФУ.
До речі, ще й 2017 рік можна було би протриматись (і використавши цей час для притомного варіанту пенсійноі і ширше реформи), оскільки сума заарештованих в Украіні та закордоном активів клану Януковича — приблизно та сама.
Але враження таке, що з цього приводу ніхто нічого або не хоче, або не бажає робити, і весь тягар штовхання соціального та адміністративного бегемота покладено на найманих працівників, малих та середніх підприємців, самозайнятих, і тих самих пенсіонерів…
б) Правий і Аваков, оскільки звинувачення на його адресу вочевидь якісь ‘мутні’ та дрібні, єдине, в чому його можна звинуватити, так це в тому, що міліцейська система продовжує жорстко протидіяти реформі, можливо, він і його команда могли би робити більше.
в) Недоведення прокуратурою жодних гучних справ до логічного завершення — дратує суспільство, але в цьому навряд чи винні самі по собі Аваков чи Саакашвілі.
г) Оце і справді ‘ге’, Арсенію Петровичу слід вибачитись за своі слова, це не лізе в жодні ворота, крім того, маємо ж ті всі нові агенціі — НАБУ та АКП, то вони що, не діють? Якщо звинувачення Саакашвілі щодо причетності голови уряду до ‘схем’ — правда, то він має за це відповісти, крапка. І справді, навколо ОПЗ та приватизаціі загалом — давно кипує якась нездорова метушня.
д) Спільні заяви керівників гілок влади та членів уряду не можна не вітати, це єдина правильна поведінка під час війни. Втім, зазначу, що олігархічна антиурядова кампанія справді має місце, це проявляється в контенті всіх ключових ЗМІ.
Але, з одного боку, не можна ігнорувати ті чи інші звинувачення в корупціі чи лобізмі, що лунають з боку журналістів-депутатів, з іншого боку, вони лунають з боку журналістів-депутатів від однієі і тієі самоі партіі, що викликає питання ‘політологічного характеру’ (чи не є це просто проявом фракціонізму, внутрішньопарламентськоі, внутрішньоурядовоі і навіть внутрішньопартійноі боротьби?).
Адже одними вустами БПП каже, що підтримує тривання цього уряду, іншими — що за компроміс, третіми –що за зміну керівництва уряду (який, власне, БПП процедурно та змістовно сама і контролює!?).
Насамкінець, внутрішній і зовнішній ворог активно використовує такі інциденти — тоді який же нагальний сенс іх додатково розкручувати в медійному просторі? Віднесу це на рахунок банальноі незрілості політичних кадрів — адже це не ‘шустре’ ток-шоу і не, пробачте, ‘срач’ у соціальній мережі.
Жодним шляхом — включно до показових і жорстоких репресій не можна допустити рімейку 2005, 2007 та 2009 років, коли ідіотський популізм та скандалізм нібито націонал-демократичних та прозахідних політиків призвів спочатку до провалу реформ, інтеграціі до НАТО, а потім до логічноі поступовоі втрати влади, а для народу все це означало деградацію демократичних завоювань і дрейф убік загарбання контролю над Украіною з боку російських фашистів.
PS. Особисто я підтримую ідею позапартійного професійного уряду, але за нинішньоі конституційноі моделі та наявності в Раді восьми чи більше фракцій та груп із власними інтересами, не бачу реального шляху втілення такого сценарію. А щодо дострокового переобрання парламенту — за нинішнім законом, за діючоі Конституціі — не впевнений, чи таке переобрання не генеруватиме значно гірший склад ВР.
