Кінорежисер Олег Ущенко про стан сучасного українського кінематографа

Там, де недоробляє держава — повстане приватна ініціатива

«…Дарма ви висваруєтеся навколо українського кіно. Воно живе, і житиме й далі!» (Олег Ущенко).

Українське кіно розвивається. Але по-своєму. Так само, як по-своєму розвивається і Україна. Порівняно з «мертвими часами» з’являється багато фільмів. Трапляється навіть ко-продукція. Інша справа, що на тлі розвитку світової кіноіндустрії (і тут нам у поміч не Голлівуд, а досвід Польщі) ми надто довго тупцюємо на місці.

Володимир Сердюк: Чомусь глядачів нинішній стан кіновиробництва не дуже тішить…

Олег Ущенко: А чого ж ви хотіли? Ті самі режисери, ті самі продюсери роками знімають провальні проекти. Але замість того, щоби просто відкрити шлюз для «свіжої крові», допустити до процесу кіновиробництва нові сили, вони тримають кругову оборону з різних приймальних комісій навколо державних грошей.

Доходить до смішного — режисер чи продюсер, який не створив жодного успішного фільму, хоча вже десятки разів побував на екскурсіях на різних кінофестивалях, може сказати: «Ви хочете кіноіндустрії та комерційно успішних проектів? Ну то шукайте собі інвесторів. » Звідки у цих людей така самовпевненість?

Трапляється й гірше, люди, які працюють на Захід, в Україні опускають руки і наводять невдалий приклад з Росією. Мовляв, у тамтешнє кіно було влито колосальні кошти, але успішних проектів так і не з’явилося.

Володимир Сердюк: І справді ж, кажуть, там по вінця улито! Може й нам так..?

Олег Ущенко: Дурниці. Як заперечення цієї тези, з іншого боку, існує позитивний приклад — кіно маленької Польщі квітне, хоча там у своє власне кіновиробництво влито значно менше коштів, ніж у Росії, і польська кіноіндустрія наразі є однією з провідних у Європі.

Володимир Сердюк: Чому ж там так відбувається?

Олег Ущенко: Найперше, польський глядач вірить своєму кінематографу. Хоча критики польських фільмів у Польщі значно більше, ніж українських в Україні. Правда, там ніде не побачиш закликів іти дивитися фільм лише тому, що той фільм знятий на патріотичну тематику. Зрештою, тепер усі сучасні польські фільми, у різних формах, висвітлюють патріотичну тематику.

Володимир Сердюк: Чисто тобі — мрія наших патріотів!

Олег Ущенко: В Україні найбільша проблема у тому, що тут усі товчуться у просторі під умовною назвою «українське кіно». Найперше, треба розвести прихильників авторського і фестивального кіно та прихильників індустріального, жанрового. Тоді поменшає суперечок про треш.

Володимир Сердюк: Можливо, нашим кіномитцям не вистачає якісних кіносценаріїв?

Олег Ущенко: А! Сценарії у нас є! Принаймні точно є тексти з дуже цікавими історіями. Та їх не беруть до виробництва в Україні. Навіть наші студенти вже мають недобрий досвід співпраці з київськими продакшенами, коли їм кажуть, ніби той текст «нікого не цікавить», а автори потім упізнають у реалізованих фільмах свої сюжети.

Володимир Сердюк: Що ж може змінити таку сумну, як на мене, «непробивну» ситуацію?

Олег Ущенко: Нам страшенно потрібна кіноіндустрія. Справжня. Бо одна справа у рамках телевізійних, часто орієнтованих на Росію кліше, створити добрий сценарій, а інша — придумати автентичну історію. Ну, придумає молода чи немолода людина добру історію і що далі? Нести її до тих, хто орієнтуються на «російські» кліше?

Володимир Сердюк: Мабуть, таки не варто співпрацювати з ідеологічними службами тоталітарної країни-агресора, весь потенціал яких спрямований на знищення держави Україна.

Олег Ущенко: У цих умовах результативніше буде продати права на власний сценарій, у якості ідеї, тим же полякам. Вони ближчі до нас. У польському кінематографі найбільш напружена конкуренція існує у сегменті успішного кіно. Там більш успішні намагаються випередити менш успішних.

Володимир Сердюк: Менш успішні — то провальні, як у нас?

Олег Ущенко: Менш успішні, то ті, які теж заробляють на своїх проектах, але не так багато, як фартові. Круті дистриб’ютори погоджуються зайти лише у ті мультиплекси, які протягом першого тижня показу здатні демонструвати їхні фільми одночасно у двох-трьох залах. Автори менш успішних фільмів нарікають, що саме через це вони не можуть зібрати більшу касу. При чому дистриб’ютори авторських фільмів, фестивальних та з інших ніш — до цих бійок навіть не встрягають.

Володимир Сердюк: Гаразд, це питання прокату. А на які риси тамтешніх фільмів варто звернути увагу й українським митцям?

Олег Ущенко: Ще однією особливістю польського кіна є така — там усі фільми на історичну та патріотичні тематику завжди успішні! Бо це справа гонору продюсера, режисера, акторів, композиторів і всієї команди. Провал фільму на патріотичну тематику сприймається не лише крізь призму фахових та матеріальних ризиків, але й майже на рівні національної зради! Дай Боже, щоби і в нас так було.

Володимир Сердюк: Як саме?

Олег Ущенко: Щоби якість кіногалузі вимірювалася не «совковими» методами від кількості знятих фільмів «на душу населення» — а кількістю фільмів, які те населення хоче дивитися.

Ніби все просто. Але у гібридній війні, яку зараз витримує наша держава, обороняючись проти ворогів, на відрізку кіно ми програємо. Замість розвитку кіногалузі нас, під пафосними гаслами, весь час затягують на манівці розвитку кіно як мистецтва. Потім ці кіномитці знімають черговий патріотичний фільм, на який традиційно «не хоче йти глядач», і пояснюють, що то все через нестачу кінотеатрів та через «непатріотичність» нашого народу.

Зараз я маю двоякі відчуття, патріот у мені сперечається з професіоналом. Нещодавно я прочитав шикарнючий сценарій про скіфів. Соковитий, насичений подіями, драматичний. І зараз уже, з дозволу автора, над долею цього фільму вже мудрують у Канаді.

А оце, щойно дочитав блискучий, у повному розумінні того слова, байопік про життя Володимира Івасюка. Того, хто написав пісню «Червона рута». У тому тексті — на рівні ідеї — прекрасне все. І знаєте, яка перша думка виникла у мене після прочитання того сценарію? А що, коли раптом ця авторська робота потрапить до рук «реєстрових» кінематографістів, і все закінчиться появою ще одного нецікавого фільму на важливу для українців тему?.. Проблема у тому, що якісь легші бойовики з бійками, чи фільми-жахалки можна передати на реалізацію і зарубіжним кіностудіям. А що ж, для талановитих робіт усередині України — й надалі триватиме творчий вакуум?..

Така тривала ситуація невпевненості: «знімуть — не знімуть», «хто зніме, і для кого?» — чітко вказує, що український кінематограф вимагає докорінних реформ. Він не потребує рятівників. Йому просто не треба заважати розвиватися.

Володимир Сердюк: Тобто, надія є?

Олег Ущенко: Єдине, чим у нас вже сьогодні можна тішитися, то сценаріями, які стають чимраз усе цікавішими. Вибачте за «багато літер», але це мене насправді хвилює.

Володимир Сердюк
для Newssky