Історія Слобідської України: короткий віршований нарис

14.05.2018 0 By Chilli.Pepper
Олександр Кисельов (1875). «Вид околиць Харкова».

Олександр Кисельов (1875). «Вид околиць Харкова»

 

Юрій Чернецький

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ

 

ІСТОРІЯ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ: КОРОТКИЙ ВІРШОВАНИЙ НАРИС

 

                    І випливаєш ти над мене

                    У тій збагніченій красі,

                    Що не зруйнують, серце-нене,

                    Твої пекельники усі!

 

                    Павло Грабовський

 

Вельмишановному Ігореві Львовичу Райніну
з побажанням триматися на історичній висоті

 

Пригадую — слов’янства син, не п’яний

від слави літ й імперії гармат:

спочатку тут був Степ, жили алани

та панував Хозарський каганат.

 

Емблема уславленого Історико-археологічного музею-заповідника «Верхній Салтів» імені В.О.Бабенка (село Верхній Салтів Вовчанського району Харківської області).

Емблема уславленого Історико-археологічного музею-заповідника «Верхній Салтів» імені В.О.Бабенка (село Верхній Салтів Вовчанського району Харківської області)

 

Вода ріки Історії, котились

роки. Прийшли господарі нові —

і тільки міфи від хозар лишились

(і до сьогодні міфи ті живі!).

 

Степ: печеніги, половці, монголи,—

і далі пред’являв свої права

на край. Не згодна Русь була й Литва —

і врешті виникло тут Дике поле.

 

Полки Слобідської України в 1764 році (лініями білого кольору позначено сучасні межі областей України і міждержавний кордон). Фото — Riwnodennyk (2008).

Полки Слобідської України в 1764 році (лініями білого кольору позначено сучасні межі областей України і міждержавний кордон). Фото — Riwnodennyk (2008)

 

Минали суму сповнені роки,

немов вітри, над «полем» пролітали…

І ось — козацькі слобідські полки

форпостом України тут постали.

 

Знаменитий уродженець слобожанської Мерефи Іван Сірко протягом 1664—1668 років був полковником Зміївського слобідського козацького полку.

Знаменитий уродженець слобожанської Мерефи Іван Сірко протягом 1664—1668 років був полковником Зміївського слобідського козацького полку

 

Своєї бо держави не було

(хоч виникла, та швидко знов не стало…),

яскраво по сусідах заблищало

земель етнічних наших бите скло.

 

Ізюм. Спасо-Преображенський собор (1684). Фото — Lystopad (2011).

Ізюм. Спасо-Преображенський собор (1684). Фото — Lystopad (2011)

 

За предків можна й треба бути гордим!

Нам поля Дикого забути сум

Охтирка, Суми, Харків та Ізюм

допомогли, шлях перекривши ордам.

 

Охтирка. Покровський собор (1753—1768; архітектори Варфоломій Растреллі, Степан Дудинський, Дмитро Ухтомський). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

Охтирка. Покровський собор (1753—1768; архітектори Варфоломій Растреллі, Степан Дудинський, Дмитро Ухтомський). Фото — Тетяна Чернецька (2009)

 

Ще предки нам залишили Любов

у спадок, що живе у звуках чистих

цих зодчества мелодій урочистих —

барокових соборів і церков.

 

Харківська губернія в 1917 році (білою лінією проведено майбутній — нинішній — кордон між Україною та Російською Федерацією). Мапа опублікована в СРСР у 1940 році.

Харківська губернія в 1917 році (білою лінією проведено майбутній — нинішній — кордон між Україною та Російською Федерацією). Мапа опублікована в СРСР у 1940 році

 

Губернія постала не чужинська

на місці цих полків: адже була

за назвою не просто Українська,

а «Слобідсько»! Царицині ж діла…

 

Написано бо «жмикрут», як не «вбивця»,

на лобі ледь чи не в усіх царів.

І «бюрократ» наш, тільки народився,

відразу знахабнів і подурів.

 

Так — в імені відмовив Україні,

монгол новий на козаків насів:

імперські трюки-підступи незмінні

з намісницьких до нинішніх часів…

Хай інший царську пам’ять дьогтем маже,

а нам — плекати вдячність до Павла:

за назвою ще сорок років майже

земля ця Українською була!

 

Розкинулися вшир її повіти,

мов дерева зелені руки-віти,

і Харків — цей взірець губернських глав —

короною верхівку увінчав.

 

Харків. Губернаторський будинок, або ж палац (1766—1777, архітектори будівництва Авраам (Іван) Вільянов і Петро Ярославський; реконструкція для розміщення Університету 1803—1805, архітектор Євген Васильєв). Фото — Відділ зарубіжних зв’язків УІПА (2005).

Харків. Губернаторський будинок, або ж палац (1766—1777, архітектори будівництва Авраам (Іван) Вільянов і Петро Ярославський; реконструкція для розміщення Університету 1803—1805, архітектор Євген Васильєв). Фото — Відділ зарубіжних зв’язків УІПА (2005)

 

З повагою до всіх шарів-прошарків

«місцевого суспільства» про святе

скажу: як осередок думки Харків —

це в першу чергу Університет;

 

його майданам, вулицям, проспектам

передувало — одчинись, сим-сим! —

сполучення культури з інтелектом

у вищім закладі освіти цім.

 

Зміїв: міський герб XVIII століття.

Зміїв: міський герб XVIII століття

 

Та про «село» дурних не треба слухів

повторювати — злих породжень мли:

багато Змíїв, Валки, Богодухів…

усі повіти краю див дали!

 

Село Осинове Новопсковського району Луганської області. Церква Успіння Пресвятої Богородиці (середина XVIII століття; відбудована в 1791—1802 роках). Фото — Riwnodennyk (2010).

Село Осинове Новопсковського району Луганської області. Церква Успіння Пресвятої Богородиці (середина XVIII століття; відбудована в 1791—1802 роках). Фото — Riwnodennyk (2010)

 

Ось — сотенне містечко Осинóве:

ах, що за церква у блакить свої

хрести знесла! Відвідаймо її

у прагненні Всевишньої Любові.

 

Ось — повітове місто Старобільськ,

володар добрих «за царя» гімназій;

у дні війни сумні хоч має зиск:

є власний Університет наразі!

Куп’янськ-Вузловий. Паровоз-пам’ятник на честь куп’янських залізничників (на території депо). Фото — ByrkaDenis (2015).

Куп’янськ-Вузловий. Паровоз-пам’ятник на честь куп’янських залізничників (на території депо). Фото — ByrkaDenis (2015)

 

А в Куп’янська — спочатку слободи

козацької — змінила залізниця

фах головний (одначе, як завжди

трапляється, минуле місту сниться…);

 

і виріс поруч Куп’янськ-Вузловий:

вокзалом спільний простір він ошатним

і паровозом-пам’ятником знатним

прикрасив міста Куп’янська та свій.

 

Повіт Ізюмський далі за маршрутом:

це тут на краї мальовничих гір

і стриманим водночас, і розкутим

постав предивний справді монастир.

 

Подальший шлях наш — Валківським повітом,

сонм пам’яток непересічний чий

легендами та правдою подій

постане романтично оповитим.

Дитина ось полковника Донця —

село, що зветься лагідно Рокитне:

Архітектурою палацу квітне

і храму дивного місцина ця.

 

Щоб церквою в селі Високопілля

помилуватись (а яке довкілля!),

дістатися його Турецький вал

поможе нам (назв старовинних шал…).

 

Так Мерчанський палац виглядав ще на початку ХХ століття

Так Мерчанський палац виглядав ще на початку ХХ століття…

 

А прийде час — і в Мерчику Старому

ансамбль садибний сяятиме знов

колишньою красою, бо любов

долає дефіцит, зневіру, втому.

На черзі — Богодухівський повіт;

Петра Тронька мала це Батьківщина —

Людини, що вивчала безупинно

рясний міст, селищ, сіл країни цвіт.

 

Вже інші є, відвідали коли Ви

парк Краснокутський — плетиво алей,

у мрійній Шáрівці ансамбль примхливий,

предивний у Пархомівці музей.

 

Сергій Коньонков (1913). Барельєф «Розп’яття» на південному фасаді Спаської церкви (1908—1913; архітектор Олексій Щусєв)  у Володимирівці Краснокутського району Харківської області. Фото — Тетяна Чернецька (2006).

Сергій Коньонков (1913). Барельєф «Розп’яття» на південному фасаді Спаської церкви (1908—1913; архітектор Олексій Щусєв)  у Володимирівці Краснокутського району Харківської області. Фото — Тетяна Чернецька (2006)

 

Життям насолодитись щоб уповні,

ще помандруйте по лісах-полях,

а далі наш, Супутники шановні,

проляже на північний захід шлях.

 

Ось — Сумщина теперішня, Охтирка:

прекрасних храмів низка їй дана,

хоч згадувати, як була вона

найбільшим містом краю, мабуть, гірко…

 

Тростянець. Палац (1762; перебудований наприкінці ХІХ ст.). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

Тростянець. Палац (1762; перебудований наприкінці ХІХ ст.). Фото — Тетяна Чернецька (2009)

 

А ось — прегарне місто Тростянець,

Охтирщини колишньої вінець:

чи не його озера лебедині —

натхнення чаша з давнини й донині?!

 

Ще цілий Лебединський був повіт:

у назві цій — краса далеких літ,

яку частково все ж успадкували

ми, попри власну дурість і навали.

 

Суми. Троїцький собор (1901—1914; архітектори Карл Шольц, Густав Шольц): верхня частина одного з фасадів. Фото — Черненко Віктор Олександрович (2009).

Суми. Троїцький собор (1901—1914; архітектори Карл Шольц, Густав Шольц): верхня частина одного з фасадів. Фото — Черненко Віктор Олександрович (2009)

 

Нарешті ми потрапили до Сум —

до міста, де царять величні храми:

Йому тут зручно розмовляти з нами,

пробуджуючи серце, совість, ум.

 

………………………………………………..

 

Хоч я, Читачу, віршомаз завзятий,

бо перший, скільки знаю, у роду,

та поки що цей нарис дописати

не можу — на майбутнє відкладу.

 

Живі ми є, допоки в тихі будні

та у святкові галасливі дні

присутнє сподівання на майбутнє,

що сенс життю дає.

Зневірі ж — ні!!!

 

2016—2018

 

Шарівка. Так виглядає липова алея садибного парку у квітні, коли дерева ще не вкриті листям. Але ж далі буде! Фото — Тетяна Чернецька (2006).

Шарівка. Так виглядає липова алея садибного парку у квітні, коли дерева ще не вкриті листям. Але ж далі буде! Фото — Тетяна Чернецька (2006)


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: