Гіркий французький поцілунок

Peten_Gitler

У нас есть кое-что общее, монсеньоры!

Влаштовувати істерику щодо візиту десятка французьких любителів російських грошей до Крму, безперечно, треба.

Але при тому слід тримати в голові наступне: фактично це старт виборчої кампанії путінофіла, який має непогані шанси знов повернутись у президентське крісло.

Тут цікавий медійний ряд. Тьєррі Маріані по пунктах повторює кісєльовську програму (кримчани щасливі, татарів ображають куди менше, ніж мадяр на Закарпатті, референдум — право народу, як заповідав де Голль, Ялта стоїть, Краматорськ горить).

Його приятель, сенатор Ів Поццо ді Борго, нащадок земляка, приятеля, а потім зависника й особистого ворога Наполеона Бонапарта, що вступив на російську службу, вислужився до генерала й був послом в окупованій та «реставрованій» Франції в 1814—1835 рр., приміряє футболку з написом «Обама, ти чмо». І зауважте, на відміну від пращура, навіть не помишляє про боротьбу за незалежність Корсики.

А ТАСС тим часом повідомляє, що російські експерти пакують валізи, щоб їхати в Сен-Назер демонтувати системи зв'язку з неотриманих «містралів». До чого тут Саркозі?

По-перше, до того, що він був у курсі, а я підозрюю, що й дав «добро» на розважальну подорож до Криму.

По-друге, саме він ці «містралі» продавав, чим дещо виправив стан французької економіки й урятував DCNS/STX від злиднів — до речі, компанія досі платить за утримання й охорону цих лоханок.

По-третє, сам маючи диктаторські схильності, від є давнім симпатиком Путіна. Хоча, можливо, все діло в зрості. Для нас неприємністю є те, що ймовірна конкурентка Саркозі — Марін ле Пен, яка взагалі отримує зарплату в Кремлі під виглядом кредитів на партійні потреби від «чеського» банку.

Що з цього випливає?

Те, що один з найпотужніших європейських гравців, як завжди, готовий домовлятись із агресором (за винятком тих ситуацій, коли агресор — він) та, ймовірно, дуже скоро почне говорити офіційно те, про що «неофіційно» говорив Тьєррі: санкції проти РФ треба знімати, а статус Криму — визнавати.

Це така собі передвиборча обіцянка Саркозі «другу Вові» — аби той не скупився у фінансуванні його кампанії. Втім, Ніколя — відомий кидайло. Попереднього свого кредитора — Муаммара Каддафі він довів до анальної страти й холодильника в супермаркеті. А це, як кажуть, та доля, якої ВВП боїться найбільше. Тож тут ще й ненав'язливий шантаж (жартую, звісно — злегка :-)).

Як би то не було, для нас це означає одне: часу, аби продемонструвати успіхи, які доведуть європейцям, що за Україну варто боротись, майже не лишається.

Президентські вибори у Франції відбудуться вже в квітні 2017 року.

Oleksiy-KaftanОлексій Кафтан


В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс