Гібридний «вільний» мікрофон

А все ж таки гарно «ляпнула» колишня журналістка! Ну, гарно – і все! Відлуння покотилося по всіх усюдах. Навіть спілка журналістів, про яку дотепер було відомо, що її пограбували, озвалася…

Палка Маруся проти гнобливого Зе

Гарно «ляпнула»!

Є про що говорити. Але коли усі прагнуть про «свободу слова», мені особисто видається цікавим і важливим не лише про «свободу», але й про «слово», про слова.

По-перше, вражає талант підставлятися. Саме так виглядає історія із більш ніж «вільним мікрофоном» двох доволі дорослих дівчаток, які поводили себе патріотично в їхньому розумінні, але невиважено – у вимірі політичної ситуації і розрахунків щодо наслідків волонтерських емоцій.

І, погодьтеся, бориспільське протистояння найвідомішого власника українських вил із розгубленим од напору, але незламним партнером у знищеній сорочці, було малоестетичним візуально і вже зовсім безпорадним щодо аудіооформлення. До речі, не варто було політику, який вигукував зайві і даремні слова ще під час інаугурації, розраховувати на те, що йому ці слова забудуть і пробачать майстри комічного слова, які вже почали розуміти цінність слова політичного…

Що дівочий випадок, що хлопчачий – мають підсумком неоднозначність на межі скандалу в очах загалу і конкретні правоохоронні дії з боку відповідних силових структур.

А простою мовою – підставилися. Подібних випадків і ситуацій чимало, але два згаданих – на інформаційній поверхні. І все ж таки випадок із бійкою-сваркою хлопців не викликав такого резонансу, як слова у дівочому виконанні, що іще раз доводить перевагу і силу слова.

І саме жіночий дует покликав до життя соло «колишньої журналістки» із визначальною, не помилюся, цитатою року про те, що свободу слова треба в Україні дещо притримати, скажімо так.

І тут випливає «по-друге».

По-друге, даремно накинулися на вчорашню репортерку – вона права і сказала все вірно. Сказала те, що треба.

Біда у тому, що сказала не тоді і не там.

Тому що прикрутити – певною і рішучою мірою – свободу слова потрібно було на самому початку нинішньої російсько-української війни. Коли демонстрація заледве не кожного репортажу українських телеканалів з українських підрозділів, що тримали оборону української лінії фронту, мала страшним наслідком обстріли з боку ворога і ураження наших воїнів – саме на тих ділянках, де у «свободі слова» щойно вправлялися недолугі «умники и умницы» вітчизняного телеефіру.

Згодом прес–служба нашого Міністерства оборони зібрала цих людей і пояснила упродовж відповідного навчання, що під час війни «вільного мікрофона» у чистому вигляді і «свободи слова» у чистому ж таки вигляді не існує, коли це напряму загрожує життю та здоров’ю захисника. Консенсусу дійшли.

Що до кожного мікрофону і кожного слова під час війни – як і до Бойового статуту – потрібні мізки.

Що потрібна професійна відповідальність за кожне слово – під час війни особливо.

Інакше – без розуму і відповідальності – «свобода слова» і «вільний мікрофон» перетворюються на руйнівний елемент гібридної війни. На радість і користь ворогам України. На жаль…

Думаю, скажу і по-третє. Може, попросити прес-службу якогось відповідного Міністерства заняття провести з нашими політиками всіма?..

Упевнений – на часі, ще не пізно.

Сергійко Щеневсе