ЕКОНОМІКА: ЩО РОБИТИ?

ЧернецкийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків), кандидат економічних наук, доктор соціологічних наук, автор книг «Вища освіта в ринковій економіці» (1991), «Світова економіка» (2007, 2009) та ін.

Відповідаю: робити РЕВОЛЮЦІЮ в галузі відносин власності, практики державного регулювання і механізмів господарювання. У загальному контексті Революції гідності, другий етап якої через російську агресію набув вигляду Української революційної війни за незалежність і демократію.

На Східному її фронті були як певні успіхи, так і вельми болючі поразки, однак головне полягає в тому, що відроджені Збройні Сили та інші військові формування України спромоглися призупинити просування російсько-терористичних орд. Значно менш переконливими є підсумки на фронті Центральному – у Києві: це стосується боротьби з корупцією, побудови дійсно ефективної системи управління суспільними справами, реформування у всіх без винятку сферах. Щодо економіки деякі шановні читачі напевно переконані: революції в ній допускати не можна! Ця стаття присвячена доведенню того, що іншого шляху просто немає, а відмова від дійсно революційних господарських перетворень означала б загальну поразку української справи, Революції гідності…

Розмірковуючи про економічні питання, слід брати до уваги класифікаційну приналежність нашого суспільства. Спиратимуся на підхід, який протягом майже століття домінував та опрацьовувався переважно в західній соціології.

Його сутнісна особливість полягає в тому, що в першу чергу йдеться не про «суспільство» (в однині), а про «суспільства» (у множині).
Сформулюю робоче визначення категорії: суспільством є відносно велика за розміром група людей, яка проживає на певній території, підпорядковується одній системі політичної влади (це важливе твердження обстоює, зосібна, чи не найвпливовіший сучасний соціолог англієць Ентоні Ґіденс), свідома своєї чіткої ідентичності серед інших навколишніх груп, спроможна самостійно задовольняти переважну більшість своїх потреб, підтримує власну специфічну систему соціальної взаємодії в процесі зміни поколінь і має достатньо явно виражену внутрішню організацію.


Як базове джерело інформації щодо показників соціально-економічного розвитку використовуватиму цьогорічне видання Світового банку World Development Indicators. У ньому відображено відомості за 2013 рік. Обмежуся розглядом суспільств державного типу, надалі коротко позначаючи їх як держави.

Усього їх у моєму списку буде 195 – стільки ж, скільки мають цей статус у точній відповідності до норм міжнародного права. Але є дві відмінності від переліку, що включає держави-члени та офіційні спостерігачі ООН. Не розглядається Ватикан – не лише через дуже малий розмір (за даними онлайн-довідника ЦРУ США, у липні 2014 року це місто-держава мало 842-х громадян), а й через надто суттєву специфіку суспільної життєдіяльності.

Навпаки, включений Тайвань, який не має статусу суверенної держави згідно з основоположними нормами міжнародного права, проте за майже сім десятків років самостійного існування довів, що вочевидь належить до числа суспільств державного типу. Цей підхід відбиває нинішні реалії, яка ж тенденція врешті-решт візьме гору, покаже майбутнє.

Розмір суспільства, як людської спільноти, визначається в першу чергу чисельністю населення. Всі країни з мого списку поділяються на три групи: держави великого розміру (таких 37 – із населенням, що у 2013 році було більше 35 млн. чоловік), держави середнього розміру (80 із населенням від 5 до 33 млн.) і малі держави (78 із населенням менше 5 млн.). Конкретизуємо чисельну характеристику держав великого розміру, до яких належала і навіть тепер, після окупації частини територій, продовжує належати Україна. Першу підгрупу складають одинадцять мегасуспільств, які перелічимо всі:

1. Китай – 1 357,4 млн. чоловік;

2. Індія – 1 252,1 млн.;

3. США – 316,1 млн.;

4. Індонезія – 249,9 млн.;

5. Бразилія – 200,4 млн.;

6. Пакистан – 182,1 млн.;

7. Нігерія – 173,6 млн.;

8. Бангладеш – 156,6 млн.;

9. Російська Федерація – 143,5 млн.;

10. Японія – 127,3 млн.;

11. Мексика – 122,3 млн. чоловік.

Підгрупу інших найбільших суспільств під номером 12 відкривають Філіппіни (98,4 млн. чоловік), під номером 23 замикає Італія (60,2 млн. чоловік). Нарешті, «нашу» підгрупу просто великих суспільств під номером 24 відкриває М’янма, краще відома як Бірма (53,3 млн. чоловік), а під номером 37 замикає Канада (35,2 млн. чоловік). Перелічимо держави, які за підсумками 2013 року складали (і тепер, коли населення не окупованої частини нашої країни, себто реального українського суспільства, зменшилося та становить близько 40 млн. чоловік, складають) «найближче оточення» України:

29. Іспанія – 46,6 млн. чоловік;

30. Україна – 45,5 млн.;

31. Кенія – 44,4 млн.;

32. Аргентина – 41,4 млн.;

33. Алжир – 39,2 млн.;

34. Польща – 38,5 млн. чоловік.

Зрозуміло, що в діяльності з підвищення ефективності українського суспільства (між іншим, до формування відповідного напряму фундаментальних і прикладних соціально-наукових досліджень значний внесок зробив представник глобального культурного Українського світу Богдан Дмитрович Гаврилишин) найбільш придатним для творчого запозичення є досвід «просто» великих країн, враховуючи власний історичний і сучасний.

Взагалі ж великий розмір суспільств і надає додаткові можливості (у випадку ефективного використання людського потенціалу в усіх його проявах), і підвищує ступінь відповідальності державно-управлінських дій та супутні ризики (у випадку кричущої неефективності держави). Саме остання ситуація, на жаль, є характерною для України.

У цьому переконуємося, звертаючись до масштабів поточної економічної діяльності населення держави, виробництва товарів і послуг, одержання відповідних доходів і їх кінцевого споживання та використання. Нині для зіставлення вартісної оцінки їх фізичних обсягів при здійсненні порівнянь на рівні країн світу застосовують насамперед показник валового національного доходу (ВНД), який раніше іменувався валовим національним продуктом (ВНП), що підраховується за так званим паритетом купівельної спроможності (ПКС) національних валют.

У цьому контексті на практиці взаємно замінюваним із ВНД є показник валового внутрішнього продукту (ВВП). Сутність ПКС, за формулюванням фахівців Світового банку, полягає в тому, що так званий «міжнародний долар» (надалі в цій статті просто долар) – застосовуваний інструмент вимірювання – має таку ж купівельну спроможність стосовно ВНД (ВВП) певної країни, себто сукупності товарів і послуг, що в ній виробляються, яку долар США має в межах США.
ВВП економіка

Починаючи з 2013 року, відомості щодо ВНД за ПКС не можна прямо порівнювати з такими даними, взятими з джерел попередніх років. Адже в межах Програми міжнародних порівнянь (International Comparison Program, ICP) здійснено перехід до нової методичної бази підрахунку цього показника, що призвело не лише до підсумкового уточнення, але й до деякого збільшення його, сказати б, обчислювальних розмірів.

Застосувавши показник ВНД за ПКС, оцінимо підсумки економічної діяльності суспільств державного типу, що ввійшли до мого «списку 195», у 2013 році. Порівняно з кількістю держав великого розміру (нагадаю, їх 37) була істотно меншою кількість національних господарств великого розміру (я нарахував їх лише 30). Виділяються чотири мегаекономіки, а саме:

1. США – 16 992,4 млрд. дол.;

2. Китай – 16 084,5 млрд. дол.;

3. Індія – 6 700,1 млрд. дол.;

4. Японія – 4 782,2 млрд. дол.

Наступні чотирнадцять національних господарств увійшли до категорії інших найбільших економік:

5. Німеччина – 3 630,5 млрд. дол.;

6. Російська Федерація – 3 484,5 млрд. дол.;

7. Бразилія – 2 956,0 млрд. дол.;

8. Франція – 2 517,8 млрд. дол.;

9. Сполучене Королівство – 2 433,9 млрд. дол.;

10. Індонезія – 2 315,1 млрд. дол.;

11. Італія – 2 121,5 млрд. дол.;

12. Мексика – 1 960,0 млрд. дол.;

13. Республіка Корея – 1 675,2 млрд. дол.;

14. Саудівська Аравія – 1 546,5 млрд. дол.;

15. Іспанія – 1 532,1 млрд. дол.;

16. Канада – 1 480,8 млрд. дол.;

17. Туреччина – 1 391,4 млрд. дол.;

18. Іран – 1 208,6 млрд. дол.

Підгрупу «просто» великих економік під номером 19 відкривала Австралія (974,1 млрд. дол.), під номером 30 замикала Південно-Африканська Республіка (666,0 млрд. дол.). Підкреслю, що з початку нинішнього століття до 2013 року включно чинником, який суттєво підсилював позиції держав у сфері міжнародної конкуренції, була можливість експортування в значних обсягах і зростання видобутку в цілях внутрішнього споживання нафти, природного газу та інших енергоносіїв. Завдяки цьому, наприклад, держава середнього розміру Малайзія (29,7 млн. чоловік) потрапила до підгрупи великих економік (ВНД за ПКС – 669,5 млрд. дол.), а дуже близька до неї за чисельністю населення Саудівська Аравія (28,8 млн. чоловік), як бачимо, – взагалі до категорії найбільших економік. Істотний зиск із цього мали також Російська Федерація та Іран.

Але часто-густо, особливо у випадках, коли доля не наділила щедро країну нафтогазовими ресурсами, бачимо протилежне: національні «еліти» не спроможні належним чином впоратися з розв’язанням завдань господарського розвитку. На жаль, яскравим прикладом цього є наша держава.

економіка УкраїниУкраїна у 2013 році, виробивши ВНД за ПКС в обсязі 407,8 млрд. дол., займала лише 42-ге місце серед національних економік за обсягами поточної господарської діяльності – поміж значно меншими за розміром суспільств Сінгапуром (населення 5,4 млн. чоловік, а ВНД обсягом 415,0 млрд. дол.) та Австрією (8,5 млн. чоловік і 381,9 млрд. дол. відповідно).

А ще у 2003 році наша країна займала за цим показником 31-шу сходинку, причому її ВНД за ПКС був більшим від сінгапурського у два з половиною рази! Щоправда, вже до 2007 року наша країна спустилася на п’ять позицій, зайнявши 36-те місце, проте її ВНД за ПКС усе ще перевищував показник Сінгапура на 42%. Однак після того тривали і сінгапурське економічне диво, і українське нескінченне «диво»…

Слід підкреслити, що у 2013 році група національних економік середнього розміру була вельми нечисленною; їх нараховувалося 25. Під номером 31 відкривала цю групу Колумбія (населення – 48,3 млн. чоловік, ВНД за ПКС – 577,8 млрд. дол.), замикала її під номером 55 Данія (5,6 млн. чоловік і 254,3 млрд. дол.).

Тобто всього національні господарства великого і середнього розміру мали лише 28% держав. Решту складали малі економіки (61 держава з ВНД за ПКС від 30,0 до 245,0 млрд. дол.) і найменші економіки (79 держав із ВНД за ПКС менш ніж 29,0 млрд. дол.). Взагалі за результатами виконання господарської функції держави великого та середнього розміру в більшості своїй виглядали значно менш «вагомо», ніж із точки зору чисельності населення.

Задля підтвердження останньої тези тепер звернемося до ситуації з таким показником, як ВНД за ПКС на душу населення. Він є основним серед тих, що характеризують рівень життя в країні, себто головний результат функціонування соціального інституту економіки.

Спочатку змалюю загальну картину, використовуючи, зокрема, власну методику, яку обґрунтував і застосовував у статтях, надрукованих у чудовому журналі «Економічна теорія» (головний редактор – один із провідних вітчизняних вчених-економістів, заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАНУ Андрій Андрійович Гриценко), і в книзі «Світова економіка», опублікованій московським видавництвом «Эксмо».

Передусім за показником, що розглядається, виділяється група з п’яти держав надвисокого рівня розвитку:

1. Монако – > 132 000 дол.;

2. Катар – 128 530 дол.;

3. Ліхтенштейн – > 98 000 дол.;

4. Кувейт – 84 800 дол.;

5. Сінгапур – 76 860 дол.

Далі йде група держав високого рівня розвитку, яких 39. Відкриває її під номером 6 Норвегія (65 450 дол.). Найвище серед не лише мегасуспільств, а взагалі держав великого розміру – на 10-му місці – розташувалися США (53 750 дол.). Національні господарства високого рівня розвитку поділяються на п’ять підгруп, причому нижчу складають майже виключно відносно «небагаті» члени ЄС, до яких долучилась одна американська країна, а саме:

37. Словенія – 28 650 дол.;

38. Кіпр (без Північного) – 27 630 дол.;

39. Португалія – 27 190 дол.;

40. Мальта – 27 020 дол.;

41. Чехія – 26 970 дол.;

42. Тринідад і Тобаго – 26 220 дол.;

43. Словаччина – 25 970 дол.;

44. Греція – 25 660 дол.

До групи держав середнього рівня розвитку за підсумками 2013 року ввійшли 63 національні економіки. Найвищі позиції в ній займають дві країни Балтії та Російська Федерація. Успіхи останньої в царині економічного розвитку на початку нинішнього століття, великою мірою зумовлені наявними нафтогазовими багатствами, не слід недооцінювати. Далі наведемо відомості щодо національних господарств середнього рівня розвитку, які з різних причин є найцікавішими для нас в Україні:

45. Естонія – 24 920 дол.;

46. Литва – 24 530 дол.;

47. Російська Федерація – 24 280 дол.;

<…>

50. Польща – 22 830 дол.;

<…>

52. Угорщина – 22 660 дол.;

<…>

53. Латвія – 22 510 дол.;

<…>

58. Хорватія – 20 810 дол.;

59. Казахстан – 20 680 дол.;

<…>

63. Туреччина – 18 570 дол.;

<…>

65. Румунія – 18 390 дол.;

<…>

70. Білорусь – 16 950 дол.;

71. Азербайджан – 16 180 дол.;

<…>

76. Болгарія – 15 210 дол.;

<…>

89. Китай – 11 850 дол.;

<…>

107. Індонезія – 9 270 дол.

Очевидно, що з-поміж держав, які стали членами Європейського Союзу протягом останньої дюжини років, найгірше дають собі раду в розв’язанні проблем економічного розвитку Румунія і – особливо – Болгарія. Приклад останньої взагалі пояснює, чому керівництво та громадськість ЄС настільки стримано ставляться до ідеї його подальшого розширення. Поступово підіймається сходинками рейтингу Китай. Нині він знаходиться нагорі четвертої – нижчої – підгрупи національних господарств середнього рівня розвитку, яку замикає Індонезія, що слідом за Китаєм крок за кроком виривається з бідності.

І тільки тепер на сцені з’являється наша країна. Ох, невелика честь, що Україна є першою в групі держав низького рівня розвитку, яка налічує 81 економіку… Знову-таки наведемо дані щодо національних господарств, з певних міркувань найцікавіших для нас в Україні:

108. Україна – 8 970 дол.;

109. Монголія – 8 810 дол.;

<…>

111. Вірменія – 8 180 дол.;

<…>

119. Грузія (без Абхазії та Південної Осетії) – 7 020 дол.;

<…>

130. Нігерія – 5360 дол.;

131. Індія – 5 350 дол.;

<…>

133. Узбекистан – 5 290 дол.;

<…>

135. Молдова (без Придністров’я) – 5 180 дол.;

<…>

138. Пакистан – 4 840 дол.;

<…>

152. Кот-д’Івуар – 3 090 дол.;

153. Киргизстан – 3 080 дол.;

<…>

188. Мозамбік – 1 100 дол.

Одразу скажу, що на самому дні знаходиться група із семи африканських країн, які перебувають на межі виживання, маючи ВНД за ПКС від 600 до 900 дол. на душу населення. Україні потрапляння до неї, на щастя, не загрожує. Але перебування в цьому рейтингу між Індонезією та Монголією, на моє переконання, є принизливим. Адже ще у 2003 році ВНД за ПКС на душу населення України перевищував індонезійський в 1,7 разу, а монгольський – у три рази! Честь і хвала цим двом державам, які досягли помітного прогресу. І ганьба українському керівництву, «еліті», та й суспільству в цілому, що провалили економічний напрямок роботи. Бо, наприклад, у тому ж 2003 році наш ВНД за ПКС на душу населення перевищував китайський в 1,1 разу, а сьогодні, навпаки, цей показник для Китаю перевищує український на третину…

Як бачимо, проблема низької результативності й ефективності економічної життєдіяльності української держави протягом років і десятиліть лише загострювалася, наше національне господарство фактично рухалось у глухий кут. Тому непрофесійними, наївними та шкідливими є заклики до її розв’язання на нинішній базі, в умовах збереження теперішніх підходів.

Отже, повертаюся до того, з чого почав: єдиним шляхом до істотного покращення економічних результатів є здійснення мирних, але радикальних, справді революційних перетворень у царині відносин власності, практики державного регулювання і механізмів господарювання.

Тільки це дозволить поширити Революцію гідності на економічну сферу і надасть шанси на її перемогу. Саме з такого розуміння повинні виходити Міністерство економічного розвитку і торгівлі, у цілому Кабінет Міністрів України.

Поделиться:

В тему:

Добавить комментарий

Войти с помощью: 
UkrNET - поисково-информационный ресурс