Чернігів козацький і довічно український

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),
доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства
спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Чернігів козацький і довічно український

(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 2)

Попередню прогулянку ЧЕРНІГОВОМ ми завершили на території Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, біля могили поета Леоніда Глібова — знаменитого уродженця історичної Переяславщини-Полтавщини, який переважну частину свого життя присвятив головному місту Чернігово-Сіверщини.

 

Третій із тих чотирьох, що за гетьмансько-козацької доби існували в Чернігові, Борисоглібський монастир, як зазначає В.П.Коваленко [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 346], був утворений ще за давньоруської доби після згасання в 1166—1167 роках чернігівської князівської династії Давидовичів на території їхнього двору навколо Борисоглібського собору (див. фото вище). Цей собор, розташований поруч із Спасо-Преображенським, у центрі колишнього Дитинця, 1669 року відбудував той же знаменитий чернігівський архієпископ Лазар Баранович. А після чергової перебудови на початку XVIII століття храм став п’ятибаневим і набув барокового вигляду. Тоді ж в Аугсбурзі (Баварія) в майстерні Філіпа-Якоба Дрентветта за ескізами українського гравера Олександра Тарасевича з переплавленого язичницького ідола, знайденого 1701 року в Чернігові, виготовлено срібні позолочені царські врата вагою близько 56 кілограмів.

 

У серпні 1941 року храм постраждав від бомбардувань, його первісні склепіння та апсиди не збереглися. Протягом 1947—1948 та 1956—1958 років Борисоглібський собор досліджував визначний український архітектор Микола Холостенко (1902—1978) [Холостенко (1967)], що дало змогу капітально реконструювати його вже як однобаневий, у «первісному вигляді» (лише без галерей, чиї підмурки виявлені поблизу стін) з метою повернення форм домонгольскої доби.

 

Ще однією окрасою Чернігова на межі XVII—XVIII століть стала трапезна церква з дзвіницею Борисоглібського монастиря, відома як будинок колегіуму (1700—1702). В.В.Вечерський підкреслює, що цей будинок набув найвиразнішої композиції серед нових типів навчальних будівель, взірцями для яких слугували келії монастирів. Чернігівський колегіум являє собою «конгломерат давніших будівель, об’єднаний єдиною стилістикою фасадного декору (елементи московського “узороччя”) та увінчаний багатоярусною дзвіницею оригінальної структури» [Історія української архітектури (2003): с. 259].

 

Прекрасну трійцю споруд Борисоглібського монастиря, що збереглися до наших днів, завершує зведений 1780 року в стилі класицизму будинок архієпископа. В.І.Тимофієнко зазначав, що він є прикладом споруд для церковної адміністрації [Історія української архітектури (2003): с. 219]. Після передачі будинку під губернські присутствені місця протягом 1802—1804 років він був реконструйований за проєктом знаменитого чернігівського архітектора Антона Карташевського. Зокрема, на місці ґанку збудовано шестиколонний портик іонічного ордеру, увінчаний трикутним фронтоном. З 2011 року в «будинку архієпископа» знаходиться Державний архів Чернігівської області.

 

Повернімося до вікопомного Чернігівського колегіуму, що був заснований за ініціативи Лазаря Барановича та Іоанна Максимовича. Перший створену ним 1674 року в Новгороді-Сіверському друкарню переніс у 1679 році до Чернігова. Тут навколо друкарні утворився літературний осередок, відомий пізніше як «Чернігівські Атени» [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 183]. О.І.Травкіна сповіщає [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 523], що Лазар Баранович згуртував навколо себе таких талановитих письменників і проповідників, як Іоаникій Ґалятовський, Дмитро Туптало (Димитрій Ростовський), Антоній Радивиловський, Іван Величковський.

 

Згодом — у 1700 році — інший чернігівський архієпископ Іоанн Максимович за підтримки гетьмана Івана Мазепи реорганізував латинську школу, раніше організовану Лазарем Барановичем у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі та перенесену ним до Чернігова після переїзду туди 1672 року, у колегіум за взірцем Києво-Могилянського. Протягом 1700—1705 років за фінансування гетьмана в Борисоглібському монастирі і було збудовано приміщення колегіуму, про яке йшлося вище.

 

Варто зазначити, що надалі на відміну від Києво-Могилянської академії, де в кожному «граматичному» класі викладав тільки один учитель, у двох нижчих граматичних класах Чернігівського колегіуму окремий учитель навчав читання й письма латиною та основ латинської граматики, у двох вищих інший учитель викладав правила латинської граматики та синтаксису. Викладання наступних предметів — власне курсу гуманітарних наук (поетики, риторики, з 1749 року — і філософії) — велося латинською мовою. Також поряд із — скажу так — руською вивчалися сучасні (себто тогочасні) польська, грецька, німецька й французька мови, арифметика, геометрія, музика, образотворче мистецтво. Іоанн Максимович та інші викладачі самі були авторами цілої низки прозових і віршованих творів, перекладачами праць європейських богословів і письменників… Чернігівський колегіум діяв до 1786 року, коли у зв’язку з реформою освіти його було реорганізовано в духовну семінарію.

 

Нарешті, четвертий із тих, що існували за козацької доби в місті, П’ятницький жіночий монастир у XVII—XVIII століттях розташовувався біля чернігівського Міського торгу на П’ятницькому полі [Бондар (2014)]. Уславлена давньоруська П’ятницька церква, яку спорудив наприкінці XII століття великий зодчий Петро Милоніг [Чернецький (VII.2016)], стала його соборним храмом. Перша згадка про реставрацію храму датується 1670 роком, коли на кошти майбутнього чернігівського полковника та генерального обозного Української козацької держави Василя Дуніна-Борковського була зроблена нова покрівля. У 1676 і 1690-х роках ним же було проведено повну реставрацію і перебудову церкви у стилі українського бароко [Логвин (1980): с. 62—63]. За повідомленням В.В.Вечерського [ЕІУ, т. 9 (2012): с. 76], в останньому випадку за участю видатного українського митця Івана Зарудного [Чернецький (V.2016)] було побудовано барокові фронтони, а над банею — багатоярусний верх. В іншу епоху — у 1818—1820 роках — за проєктом визначного чернігівського архітектора Антона Карташевського [Чернецький (III.2016)] до західного фасаду прибудували ротонду-дзвіницю, і церква перетворилася на семибаневу. Коли 1962 року завершилася реставрація храму в гаданому первісному вигляді за проєктом видатного російського реставратора Петра Барановського, при цьому не були відновлені прибудови XVII—XІХ століть. А ротонду-дзвіницю знищили роком пізніше за наказом місцевих властей…

Далі буде.

 

ДОДАТОК

Рекомендована література до частини 2

Бондар О.М. Реконструкція топографії колишнього П’ятницького монастиря XVII—XVIII ст. у Чернігові // Могилянські читання 2013. Збірник наукових праць. — К., 2014.

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.

Історія української архітектури. — К., 2003.

Логвин Г.Н. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. — М., 1980.

Холостенко Н.В. Исследования Борисоглебского собора в Чернигове // Советская археология. — 1967. — № 2.

Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2015–16: ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Мандрівка третя: Мена, Сосниця, Новгород-Сіверський [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький {Фотоілюстрації — Т.Чернецька та ін.} // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 8 березня.

Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2016. ЄВГЕН ГРЕБІНКА, ТАРАС ШЕВЧЕНКО, МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ ТА ІН.: ІІ. Іван Зарудний, Москва, Італія, Батурин, Петербург [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький {Фотоілюстрації — В.Чернецький та різномовні Вікіпедії } // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 14 травня.

Чернецький Ю. Вельми короткий путівник — 2016. Підсумкова подорож історичною ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНОЮ: знову Чернігів — Борзна — Батурин — Конотоп — Путивль — Кролевець — Глухів (Частина І, переважно давньоруська) [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький {Фотоілюстрації — Т.Чернецька та різномовні Вікіпедії} // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2016. — 18 липня.