Білизна що псує настрій російським журналістам

12654466_10153547555721843_6679679555447747242_n

Якщо задати у пошук в інтернеті “труси Пелешенко” то можна знайти світлини з чоловічими трусами з українським орнаментом, які відшиває для армії Швейний батальйон Дніпро. Ще більше посилань ведуть на російські засоби масової інформації зі, здебільшого, принизливими, ганебними статтями безпосередньо про Олену Пелешенко, яка вже понад рік стоїть за ідеєю та пошивом цих трусів. Newssky зустрівся з майстринею і розпитав про знамениті “вбивчі” труси, які відшиває пані Олена.

Олена Пелешенко родом з-під Харкова, освіту здобувала в Києві, зараз живе в Дніпрі, а за освітою – інженер-технолог взуттєвого виробництва. Коли почалася війна, Олена з чоловіком вирішили, що воюватимуть. Чоловік пішов у військкомат, а Олена стала готувалася “подавати патрони”, але чоловіка не призвали, сказали, що його військова спеціальність не потрібна, та й вік уже не той. В Олени було бажання бути корисною для фронту, виходячи зі здібностей і технічних можливостей. Роздуми на тему “Де я можу бути максимально корисною?” привели її до ідеї пошиву чоловічої спідньої білизни.

Створення ідеальних чоловічих трусів

Спідня білизна не є предметом першої необхідності, на відміну від води, без якої людині не вижити, теплих речей, без яких можна замерзнути, або тепловізора, без якого часто немає технічної переваги над ворогом. Проте, вони потрібні, бо куди ж без спіднього? І вони потрібні постійно, як і патрони. Бо труси на передовій – продукт майже одноразовий, оскільки прати й сушити їх ніде.

12698251_10153547555851843_6213680125060698328_o

Олена Пелешенко долучилася до проекту відшиву трусів після того, як побачила у соціальних мережах спільноту, яка називалась Швейний батальйон Дніпро. На своїй сторінці вони викладали фотозвіти трусів, які відправляють хлопцям на фронт. Тоді подумала: “Та я ж можу краще!”, зробила інвентаризацію своїх запасів, вибрала тканини, виробила першу колекцію трусів і виклала фото на сторінці Швейного батальйону Дніпро, запропонувавши свою допомогу. Почалась суперечка, кому дістануться. Ось у цей момент прийшло усвідомлення, що саме труси на передову – ось чим потрібно займатися.

До початку бойових дій в Україні Олена не мала досвіду пошиття спідньої білизни. Тому спершу передивилася свою бібліотеку журналу “Бурда” – її перші випуски датуються 1984 роком – знайшла лекала, які і використала в своїх найперших моделях трусів. Потім знайшла в інтернеті алгоритм побудови викройки, за ним зробила лекала за мірками свого чоловіка, відшила тестовий зразок, порівняла з “Бурдовськими”, врахувала зауваження чоловіка щодо комфортності, та зручності посадки. Ще розпорола готові магазинні труси й зробила з них лекала. Після цього познайомилася з модельєром-конструктором білизни та попросила у неї лекала, які використовуються у виробництві. Зрештою виникли універсальні лекала, з урахуванням всіх порад і побажань. З часом Олена почала користуватися різними лекалами, залежно від того, які шматки тканини є в наявності. Потрібно ж задіяти  клаптики найбільш ефективно, щоб не згаяти цінну тканину.

Для перших трусів брала матеріали з власних шаф, потім пішла по родичам, знайомим. Долучилося багато небайдужих людей. Коли тканини почали закінчувалися, дівчата з батальйону написали оголошення:

“Антресолі потряси

і скоріше нам неси

свої тканини,

які лежать без діла”.

Віршик поширили, здебільшого, серед різних дніпропетровських спільнот в соціальних мережах, і місцеві журналісти помітили та допомогли з рекламою.

Феї чоловічої спідньої білизни

Дуже багато хто захотів взяти участь у “трусельному” марафоні. Люди почали нести тканини, хто рулонами, хто одну пелюшку, яка випадково лишилася після того, як дитинка виросла. Дехто запропонував свій час і вміння, вирішивши долучитися до батальйону. Як і Олена, вони звичайні майстрині, шиють у вільний від роботи й домашніх обов'язків час. Шиють і у вихідні, і ночами. Хто як пристосувався.

Банківський службовець Маша Яценко долучилась до ініціативи вже після того, як Олена Пелешенко стала “феєю трусів”. Просто взяла і написала, що їхній офіс зібрав близько 5 000 гривень на закупівлю сировини для пошиття цих трусів, дівчата зустрілися і поїхали до магазину. Відтоді Маша стала фінансовим ангелом-охоронцем швейного батальйону. Всі безготівкові кошти йдуть через її волонтерську карту, і гривні, і іноземна валюта.

Маріша Пальченко з тих, про яких кажуть – розумниця й красуня, спортсменка й активістка. Якось було дуже багато замовлень від волонтерів для воїнів, і бракувало вільних рук, Олена написала про це оголошення в соціальних мережах. Маріша відписалася: “вмію шити, маю обладнання, готова долучитися”, і додала номер телефону. Відтоді вона надійне плече Олени. Коли Пелешенко їде з Дніпропетровська, розраховує на неї, як на саму себе. А шиє Маріша справді дуже добре – швидко, якісно, відповідально.

Марія Олейнікова знаходить час приїздити до Олени за кроєм з іншого боку міста, при тому що проживає в приватному секторі, мусить поратися по господарству і виховує чотирьох неповнолітніх діток (може, саме так і потрібно виховувати, власним прикладом?).

Бджілка Валя Коваленко – працює, опікується родиною, порається на дачі, а як член батальйону, вона бездоганно шиє труси, займається поширенням інформації про них, збирає тканини від небайдужих городян, а також опікується аукціонами.

Найкращі труси перешивають з простирадла

Для “бойових” трусів беруться лише натуральні тканини – бавовна або тонкий льон, а синтетика не годиться, оскільки при загорянні бавовна і льон згоряють, перетворюючись на попіл, який можна струсити з себе, а синтетика плавиться, прилипаючи до тіла, утворює додаткові рани. З цієї самої причини еластанові тканини, з яких шиються зручні та популярні “боксерки” довелося відкинути як ідею, натомість шиються традиційні широкі “сімейки”.

12694574_10153547555826843_3537947101073912120_o

Коли майстриням почали зносити тканини, виявилося, що не можна купувати тканину на випадкових сайтах, оскільки інформація про склад волокон може бути не повною або взагалі недостовірною. Дівчата стали радити купувати у перевірених продавців, натуральні на 100 відсотків тканини, які бувають у відділі постільних речей магазину тканин. Щоб переконатися в якості тканини потрібно висмикнуть від зрізу полотна пару ниточок і підпалити. Бавовняне волокно не спалахує різко і горить плавно, утворюючи попіл, розсипається в пальцях, залишає тільки сіруватий слід, пахне паленою ватою. Синтетична тканина спалахує активно, горить швидко, утворюючи спечені кульки, якщо спробувати загасити пальцями палаючі ниточки, то ці кульки прилипають до шкіри, утворюючи опік.

Ціна питання

Тканини розрізняються не тільки складом волокон, але і шириною полотна. Це важлива сторона питання, так би мовити, ціна питання. Полотна найчастіше випускаються з шириною 90 см, 150 см, 220 см. З одного погонного метра тканини шириною близько 90 см виходить приблизно одна пара, з полотна шириною 150 см – дві, з полотна шириною 220 см – три. Знаючи вартість тканини, нескладно порахувати наскільки раціонально витрачаються гроші, і скільки пар вийде в результаті.

Розмір трусів, як і одягу в цілому, визначається за таблицями. Приблизно можна визначити розмір таким чином: поміряти обсяг грудної клітки та розділити мірку на 2. Але бувають нестандартні фігури, і об'єм грудної клітки буде, наприклад, 52 розміру, а пивне черевце – 56, або за широкої грудної клітки може бути об’єм стегон 48 розміру. Тому має сенс орієнтуватися на найбільшу мірку. Безрозмірні труси якщо й існують, то це означає передусім, що труси виготовлені з тканини, що містить великий відсоток еластану. Щоб одні й ті ж труси підійшли і підлітку, і богатирю, вони повинні бути еластичними, розтягуватися, а це можливо, якщо волокна виготовлені спеціальним способом крутки, або ж просто з еластанової складової. Більшість трусів, що розтягуються, – з синтетики, тому для військових вони не годяться.

12716049_10153547555846843_9101112844466560958_o

Сказати конкретно скільки часу йде на пошиття однієї пари важко. У Олени приблизно 40-60 хвилин на пару. Крій готується окремо і роздається разом з нитками, резинкою майстриням. Олена, в основному, складає труси з клаптиків, які залишилися після розкрою, комбінуючи з орнаментом “вишиванки”. Найбільше їй подобається полотно “Єдина країна” тернопільського виробника. Якщо крій готовий і нічого не відволікає від процесу, то в день можна відшити штук 15 трусів.

Методом проб і помилок, прийшли до середньої собівартості трусів 25 гривень за пару. Це вартість тканини, ниток, гумки. Ні за роботу, ні за електроенергію, ні за амортизацію обладнання майстриням ніхто не платить, вони ж волонтери.

Якщо пошив таких трусів зробити бізнесом, то вартість збільшилася б вдвічі чи втричі. Тому Олена не має ілюзій на предмет “трусельной майстерні” після війни. У неї інша мрія – швейне кафе.

Сезонні колекції

Згодом виявилося, що сировина закінчувалася дуже швидко, а потреби в білизні не зменшувалися, тому прийшла в голову ідея продавати труси на аукціоні. Інформаційну підтримку надала місцева газета. На аукціоні продавали труси від 50 гривень. Трапляється, що виставлені на аукціон вироби приносять 1000—2000 гривень, всі гроші спрямовуються на закупівлю нових тканин, ниток, гумки.

Аукціони також стали своєрідною рекламою. Люди допомагали – хто тканинами, хто нитками, хто гумкою. Крім України, благодійниками стали патріоти з США, Норвегії, Німеччини, Ізраїля, Польщі. Оскільки не всі розбираються в тканинах, то стали надходити гроші та можна було закупити те, що подобається особисто Олені, що підходить за складом волокон, що радує око кольорами. Робота стала не тільки потрібною, корисною, а й творчою, що радує, надихає.

12657233_10153547555866843_5381372710766119989_o

Олена не спала ночами, дизайнерська потуга зводила з розуму. Вигадувала комбінації тканин та назви для нових колекцій. Так з’явилися колекції з назвами “Мульті-пульті”, “Тренди-бренди”, “Авто-техно”, “Весняна”, “Пасхальна”, а найбільшої популярності зажили труси “Укропські” – з орнаментом “вишиванка” тернопільського матеріалу. На “Укропські” труси навіть приходили  персональні замовлення із США.

Допомагати може кожний

Мем “Труси Пелешенко” утворився з легкої руки Ірини Кадченко, журналістки “Дніпра Вєчірнього”. Якось на одній з оперативних нарад в редакції вона у черговий раз доповідала по пункту “труси Кадченко”, що фактично були трусами Пелешенко, і відтоді вирішили їх раз і назавжди перейменувати.

Коли вийшла перша партія знаменитих «укропських» трусів, які стали майже брендом, багато сперечалися чи коректно використовувати принт з вишиванкою на трусах. Але традиція прикрашати вишиванкою спідню білизну в Україні існує не одне століття, тому труси-вишиванки – це етично.

Наразі процедура така: прості труси йдуть на фронт, а “брендові" – за можливості, продаються, й тим самим приносять гроші на пошиття звичайних трусів, які безкоштовно передаються волонтерам.

Нехтуючи відпочинком, шити труси день у день на чистому ентузіазмі можна тільки з любов’ю та вірою в перемогу. Усі “майстрині трусів” шиють з молитвою за хлопців, часто плачуть. Ці біль, віра та любов роблять пошиті труси оберегами для бійців. Бійці жартівливо називають труси Пелешенко заговореними бронетрусами.

Дівчата вважають, що у кожного має бути персональна відповідальність перед військовими, які нас захищають. Потрібно кожного дня щось робити для армії, для громади, для країни, не можна бути байдужими. Держава – це кожен із нас, тому, рука до руки, плече до плеча, ставай на допомогу. Навіть якщо не вмієш вправно стріляти, швидко бігати, керувати танком, навіть якщо просто стоїш біля волонтерського пункту на залізничному вокзалі та готуєш каву з пакетика, чи бутерброд  для бійця, що їде транзитом через твоє місто – тримаєш свою малесеньку діляночку великого фронту. Тримай його міцно, будь вірним своїй Україні, тільки так можлива перемога!

Цікаві факти про труси Пелешенко

Факт 1. Перші труси були виставлені на аукціон з метою заробити на закупівлю гумки. Вони продалися за 100 метрів гумки червоного кольору.

Факт 2. Перші труси, які попали у ЗМІ, були задумані як труси-вітальні картки, щоб привітати військових зі святом чи важливою подією в житті. Наприклад, з днем усіх закоханих.

Факт 3. Найдорожчі труси пішли з аукціону більше ніж за 2 тисячі гривень. На всі ці гроші накупили тканин. Покупець труси не взяла, наказала передати тому, кому потрібніше.

Факт 4. Легендарні «правосекторовські» труси відшивалися і відправлялися виключно для хлопців на ротації. На передовій такі труси могли стати вироком.

Факт 5. Для госпіталів відшивається спеціальна модель трусів – на кнопках. Липучки колються по краях, зав’язки незручні, гудзики надто дрібні, тому після консультацій з госпитальєрами, медиками та санітарками було вирішено використовувати кнопки.

Факт 6. Найбільші пошиті Оленою Пелешенко труси були 74 розміру. Одного разу надійшло замовлення на труси дуже великого розміру. Щоб зорієнтуватись по розміру, попросила зняти з бійця будь-яку мірку. Прислали мірку – 140 см об'єм талії. Олена відшила, відправила, написала номер телефону для зворотнього зв'язку. Через деякий час телефонує отримувач і каже: «Дуже дякую, збережу труси, після перемоги буду Нептуном в дитячому таборі». Виявилося, що мірку знімали поверх бушлата і бронежилета.

 

Записала Олена Александрова

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс