БИЛИНИ. Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ

 

Святогор. Ілюстрація Андрія Рябушкина до книги «Руські билинні богатирі» (1895)

 

БИЛИНИ

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UAЮрій Чернецький

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

Починаю переспівувати билини римованими віршами (подеколи, крім «більш звичних» видів рим, застосовуються асонанси, консонанси тощо), спираючись на два, можна сказати, сучасні класичні зразки книговидання:

 

Былины  / Составитель, автор предисловия и вводных текстов В.Калугин; Художник Б.Лавров. — М.: Современник, 1986. — 559 с.

 

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу / Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок та легенд на билинні теми В.Шевчука; Малюнки Б.Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с.: іл.

 

Також усім, хто цікавиться будь-якими проблемами вітчизняної історії з найдавніших часів, є сенс звертатися до іншого зразка сучасної видавничої класики — багатотомного видання кінця минулого століття «Україна крізь віки», у цьому випадку насамперед до 4-го тому серії:

 

Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. — 352 с.

 

Нарешті, знову з радістю назву такий незамінний ресурс, як 10-томна друкована та «жива» електронна Енциклопедія історії України; головою редакційної колегії цього академічного мегапроекту (не перебільшую!) є В.А.Смолій.

 

Ще в цій короткій передмові акцентую важливу обставину: билини призначалися для слухачів усіх вікових категорій, і не в останню чергу J для дорослих. Тому в них стикаємося, приміром, з елементами феєричного гумору, що нерідко переходить у фантасмагоричну сатиру, жахами, від яких моторошно стає, досить жорсткою еротикою та ін. Утім, водночас на билинах, думах, інших високих зразках народної творчості протягом століть зростали-виховувалися багато поколінь українських дітей.

 

Композиційну структуру цього твору розроблено мною. Тут і надалі з певних змістовних міркувань виокремлюватиму напівжирним курсивом частину слів, словосполучень і зворотів, котрі прямо запозичені з російського тексту билин. Як, наприклад, це мало бути в передостанньому рядку того уривку, що сьогодні пропонується увазі шановних Читачів:

 

— Ох, боляче нахабні руські мухиі т. д.

 

Але в журнальній публікації, врахувавши наполегливі, ба навіть часом істеричні, наполягання значної частини російських філологів, подаю цей рядок у дещо іншій редакції. Залишаючи за собою право в книжковій версії повернутися до власного варіанту.

 

І насамкінець. Завдяки високоповажному Валерієві Олександровичу Шевчуку, його примітці в книзі «Українські билини» можемо довідатися про значення тепер рідкісного слова: «Шалапуга — батіг із металевим, здебільшого свинцевим, наконечником». Це дозволить адекватно зрозуміти відповідний епізод уміщеної там само билини «Ілля Муромець і Святогор» (яким і моя сьогоднішня «билина» завершується): «Зовсім розлютився старий Ілля Муромець, бере він шалапугу подорожню, та не малу — у сорок пудів, і з наїзду так богатиря в білі груди вдарив, аж праву руку собі відбив». Нехай цей майже трагічний випадок послужить нагадуванням про необхідність неухильно дотримуватися правил безпеки… Усім — корисного та приємного читання!

 

I. Зустріч Святогора з Іллею Муромцем

(1-й київський варіант)

 

Гей, заспіваймо стáрини-билини

(згадати їх я нашою берусь)

про перші дні Русі та України…

ні: України, що звалася Русь.

 

Була земля ця краєм неозорим,

безкраїм краєм ця була земля!

На ній зустрівся раз зі Святогором

старий козак наш Муромець Ілля.

 

А Святогор… Він не старий — старезний

теж руський (український) був козак.

Довіку пам’ять вдячна най не щезне

про цих славетних вояків-вояк!

 

Вони за Русь хоробро воювали,

як храбри знані через це були;

лиш після аж монгольської навали

богатирями ми їх нарекли.

 

З них Святогор, напевно, найдавніший —

праруський житель Араратських гір;

і сам був велетень він не потішний,

і кінь під Святогором — лютий звір.

 

Раз, Руссю їздячи, він на хорошу,

що, мовби дар, лягла йому до ніг,

натрапив на торбину скоморошу;

підняти ж цю торбиночку не міг…

 

Рвонув її щосили неборака —

і в землю вгруз одразу до колін.

Це б і кінець, якби не звір-коняка,

та витягнув богатиряку він!

 

А після того на коні, їй-Богу,

заснув господар міцно, наче вмер…

Тут — Муромець Ілля на допомогу

мчить до Чернігова повз град Остер.

 

(Або, точніше, Городець Остерський,

як називалось місто в давнину.)

Аж бачить: кінь гуляє богатирський,

несе на спині дивну дивину.

 

Не зрозуміти, чи то храбр, чи скеля,

але створіння велетенське… спить!

І Муромець (часи були веселі)

на скелю з палицею мчить ту ж мить.

 

Вражає храбра в груди раз та вдруге,

а скеля все хропе, хропе, хропе…

За допомогою лиш шалапуги

збудив її (хоч ледь не вбив себе).

 

Промовив Святогор, зітхнувши глухо

(зі сну бо повертався він із мли):

— Ох, боляче російські кляті мухи

кусатися, зарази, почали…

 

Далі буде.

Ілля Муромець. І таким його зображав Віктор Васнецов (1914)

 

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс