БИЛИНИ (Частина 8-ма)

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

БИЛИНИ (Частина 8-ма)

 

ПЕРЕДМОВА

 

Шановні Читачі, дозвольте нагадати, що ми з Вами залишили головного героя однойменної билини Михайла Пóтика на пишній учті в Києві, яку влаштував Володимир Великий для своїх князів-бояр і, головно, богатирів Руської землі:

 

І гуляли славні предки кілька діб!

Був там хліб, було до хліба та на хліб,

і напої молодецькі аж лились —

таж герої, ох, добряче напились…

 

Просто продовжу розповідь. Але перед тим кілька слів скажу про тафл.

 

 

Слід зауважити, що назва “tafl” вимовлялася приблизно як [тавл]; звідси зрозуміло, звідки взялися давньоруський варіант «тавлія» (з наголосом на останньому складі) та билинні тавлеї (форма множини з наголосом на передостанньому складі). Цією назвою позначалася група настільних ігор, які були поширені серед давніх германських і кельтських народів, починаючи з IV століття. Дуже популярним тафл — сказати б, «військово-стратегічні» інтелектуальні виправи — був серед варягів-вікінгів і ставав у всіх країнах, де вони з’являлися, включаючи Київську Русь. Відмітними рисами гри були нерівність сил сторін та особлива роль короля-конунга. У ХІІ столітті ігри в тафл були витіснені «традиційними» шахами та шашками…

 

 

Усім — корисного та приємного читання!

 

Михайло Пóтик

(Скорочений переспів чи не найдовшої давньоруської билини)

 

ЧАСТИНА ІІІ — ПЕРЕВАЖНО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ІГРОВА

 

Епічні битви славлю, хай настільні,

героям їх складаю дифірамб,

для чого в урочистій цій частині

я п’ятистопний застосую ямб.

 

…Нажлуктилися, отже, всі поволі —

та й стали вихвалятись ледь не всі.

Волав Іллюша, наче в чистім полі

земельки прихопив Святій Русі.

 

Волав Добриня, що за синім морем

шмат також чималий він прихопив,

оплачений-политий слізьми-горем

призначених самим ним ворогів.

 

Компанія пиячила-бухала,

волала все лютіш, лютіш, лютіш

і врешті підступила до Михайла:

«Напевно щось награбував і ти ж?»

 

А той — не напивався він доп’яна,

не те щоб дуже сачкував хоча й.

Міркує: «За дружину буде шана

за молоду або ж ганьба-відчай?

 

Ні, ці не зрозуміють горлорізи

кохання, мусі-пусі, голубків…»

Та й бовкнув: «Крім землі, я ще й валізи

численні — безліч! — злата захопив.

 

Їх у царя поганців Вахрамія

я виграв у запеклій боротьбі.

З ним грали ми в тавлеї (чи «тавлії»? — Ю.Ч.),

а русь — усім відомо — не “дуби”.

 

(Тавлеї (тафл) — була це предків наших

улюблена забава ще одна:

«гібрид» сучасних нард, го, шахів, шашок;

на дошці в ній точилася війна. — Ю.Ч.)

 

Казни я золотої сорок вивіз

до Києва з Поганщини возів!

Та осі під вагою підломились,

тому — у полі я казну зарив».

 

Русі ж — на диво — саме Вахрамію

данину сплачувати час приспів,

ще й (випадок пожартувати вміє)

тих самих сорок золота возів!

 

Князі й бояри як небесну манну

побачили — раділи так вони.

А Володимир мовив: «Бусурману,

Михайле, борг цим вантажем верни!

 

Заборгували років за дванадцять

данину — за такий тривалий час…

Все через корупціонерів, братця:

їх справді забагато серед вас».

 

Князі-бояри щиро потужили,

скорботну вельми вислухавши муть,

і далі йшли тягти з народу жили.

«Еліта»! Ці й сьогодні так живуть…

 

Михайло ж рушив знов до Вахрамія —

тепер безпосередньо до царя.

Той і не знав, де сяє-пломеніє

його дочка, Поганщини зоря.

 

Не знатиме в билині і надалі;

та й що нам до чужинських до заграв?

Михайло ж (опускаючи деталі) —

у тафла ТРИЧІ тестя обіграв.

 

Без «надзусиль» (скажу у спосіб модний)

гросмейстерюгу східного зборов,

бо мав до шахів-тафла дар природний,

як Іванчук або Пономарьов.

 

Безкровну виграв наш війну билинну,

з обох гравців лишився кожен жив,

а Вахрамій вже Києву данину

став винен — сорок золота возів!

 

Я б перемогу русько-українську

оспівував довічно залюбки,

та принесли про смерть дружини звістку

Михайлу з Батьківщини голубки.

 

Він, дошку тафлову жбурнувши з горя,

Поганщини столицю зруйнував

і крові бусурман Каспійське море

пролив, а сам до Києва помчав…

 

Далі буде.