БИЛИНИ (Частина 4-та)

Боян. Таким легендарного співця уявляв Віктор Васнецов (1910).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

БИЛИНИ (Частина 4-та)

Частина 1, Частина 2, Частина 3

ПЕРЕДМОВА

 

Цього разу в першу чергу спираюся на класифікацію, яку опрацював відомий російський літературознавець, критик і дослідник фольклору Віктор Калугін. У виданій 1986 р. книзі «Былины» метр вмістив стáрину «Соловей Будимирович» до розділу «Богатирі київського циклу». А, наприклад, визначний вітчизняний письменник, літературознавець, перекладач та історик літератури Валерій Шевчук в опубліковану 2003 р. піонерну книгу «Українські билини» цю стáрину взагалі не включив. Що стосується імені тезка головного героя, то в назві билини «з репертуару» Зіновія Штóкалка воно подається дещо інакше: «Про Іллю Муромця та Соловія». Але ж «соловій» — усе-таки діалектне слово, на відміну від варіанта «соловей»; тому…

 

Зображення Гаральда ІІІ Суворого на вікні кафедрального собору Керкволла (Оркнейські острови). Фото — Colin Smith (2010)

 

Стосовно дослідників, що намагалися вписати билину до певного історичного контексту, досить розлого процитую того ж Віктора Калугіна мовою оригіналу: «Наиболее убедительным выглядит “историческое прочтение” А.Я.Лященко, который (у статті 1922 р. — Ю.Ч.) сравнил приезд в Киев былинного Соловья Будимировича с приездом в Киев и сватовством к дочери Ярослава Мудрого Елизавете шведского (насправді норвезького. — Ю.Ч.) королевича Гарольда III (і знов помилка: скандинавське ім’я Гаральд пишеться через друге «а», на відміну від англійського імені Гарольд. — Ю.Ч.). Соловей Будимирович, точно так же, как и королевич, подплывает к Киеву древнейшим путём “из варяг в греки” на двенадцати чёрных кораблях (в былинах всё заморское — чёрное: чёрный шатёр — у Дуная, чёрные корабли — у Соловья Будимировича), точно так же поражает киевлян своими заморскими диковинками и песнями. …Б.А.Рыбаков, продолжив эту историческую аналогию (у праці 1963 р. — Ю.Ч.), пришёл к заключению, что былина “Соловей Будимирович” — это единственное сохранённое народной памятью произведение легендарного Вещего Бояна, упоминаемого в “Слове о полку Игореве”, который был очевидцем приезда Гаральда (вище пояснивши, тут виправляю. — Ю.Ч.) III в Киев и сложил об этом песню» [Былины (1986): с. 364].

 

Гаральд ІІІ. Фрагмент мініатюри з «Великої хроніки» Матвія Паризького (ХІІІ ст.)

 

Дозвольте беззастережно повірити трьом згаданим у попередньому абзаці науковим авторитетам — «і мертвим, і живим», і «вічно живим». Бо аж кортить. Зокрема, тому що в присвяченій Боянові статті з 10-томної Енциклопедії історії України, головою редколегії якої є академік НАНУ Валерій Смолій, наголошується: оригінальні твори Бояна до нас не дійшли… А також зазначається, що легендарний співець був в особливих стосунках із чернігівськими й тмутороканськими князями. Нарешті, акцентується наступна обставина: ім’я Бояна стало символічним найменуванням давньоруського дружинного поета взагалі (виділено мною. — Ю.Ч.) [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 361]. Але ж той, хто уважно ознайомиться з текстом билини «Соловей Будимирович», який записав від видатної розповідачки Марфи Крюкової та опублікував у своїй книзі «Беломорские былины» (1901) російський фольклорист Олексій Марков, одразу відчує, що в основі цієї російської стáрини [Былины (1986): с. 364—371], скоріше за все, лежить не один, а два давньоруські твори: можливо — пісня улюбленця князів та їхніх військових дружин Віщого Бояна і напевно — київська стáрина, слухачі та читачі якої начебто бачать події очима звичайних, пересічних містян-свідків.

 

Кілька слів стосовно ймовірного прототипу головного героя билини. Присвячену йому статтю вітчизняний вчений-історик Андрій Плахонін озаглавив так: «ХАРАЛЬД (Гаральд), Харальд Сігурдссон Суворий Правитель (норвез. Harald Hardråde; 1015—1066)…» [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 345]. Тільки наголос на другому складі у зрусифікованому варіанті імені протагоніста не відтворюю. Вважаю, є сенс відновити орфоепічну справедливість, повернувши цей наголос на перший склад, відповідно до правил скандинавської вимови. А Гарáльдом норвезький принц нехай лишається в російській класичній поезії, яка приділяла йому досить багато уваги.

 

Київ. Мозаїчний портрет князя Ярослава Мудрого на станції метро «Золоті ворота». Фото невідомого автора (2015, статус суспільного надбання) взято зі статті української Вікіпедії «Ярослав Мудрий»

 

Коротенько розповім біографію норвезько-руського героя-любовника, і не тільки. Гáральд Суворий був, висловлюючись у майже сучасний спосіб, професійним військовиком. Перше серйозне бойове хрещення, яке принц прийняв у п’ятнадцятирічному віці, завершилося нищівною поразкою тих, на чиєму боці він бився. Довелося Гаральдові разом із родиною шукати притулку спочатку в сусідній Швеції, а згодом — у державі київського князя Ярослава Володимировича (між іншим, прізвисько «Мудрий» почали вживати не в народі, а в історіографії, причому лише з другої половини ХІХ (!) століття [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 760]). У Києві принц-вигнанець очолював наймане варязьке військо. А ще вісімнадцятирічний воїн-співець безтямно закохався в одну з дочок Ярослава Володимировича — Єлизавету, якій ледь виповнилося дванадцять. Тож можемо нехитро констатувати:

 

Гáральд Третій та Єлизавета —

київські «Ромео і Джульєтта».

На фресці ХІ ст. із зображенням дочок Ярослава Мудрого в Софійському соборі (Київ) Єлизавета Ярославна —  третя зліва

 

Закоханий без надії на шлюб з обраницею (зарано…) Гаральд поїхав був світ за очі — до Візантії. Протягом восьми років (з 1034 по 1042-й) принц героїчно бився в легендарній Варязькій дружині — загоні найманого війська візантійських імператорів. Але, попри безперервні походи та бої, Гаральд (ще й поет душею та за покликанням) не міг забути «дівчини в Ґардах» (тоді вражені селюки-скандинави називали Русь — Ґардáрикою, що в перекладі означає «Країна міст»), присвятивши їй, якщо не помиляюся, шістнадцять (!) поезій-«вісей». Такий уже той хлопчина-чолов’яга був суворий… Наскільки відомо (? — !!!),  прекрасна князівна Єлизавета Ярославна теж, попри розлуку, військовика-романтика продовжувала кохати, чекаючи його повернення.

 

І в середині п’ятого десятиріччя ХІ століття закохані стали подружжям. А 1046 р. Гаральд повернув собі норвезький престол і королював до самої смерті. Єлизавета за цей час подарувала чоловікові двох доньок — Марію та Інгігерду. Вони втрьох супроводжували Гаральда в його останній подорожі, коли 1066 р. він відправився завойовувати Англію. Тоді норвезький король загинув у нещасливій для варягів-вікінгів битві при Стамфордбриджі. А життя його дружини Єлизавети та взагалі життя тривало. Інколи й у святковий спосіб: адже існує-таки вікопомне кохання.

 

Соловей Будимирович

(Київський варіант билини, складений на основі поезії або поеми Віщого Бояна та напевно давньоруської стáрини)

 

Від берегів норвезьких флот відплив —

дванадцять дивних чорних кораблів:

назустріч Долі вирушив своїй

принц Гáральд Соловей (чи Соловій).

 

На батьківщині заслужив ім’я…

ні: прізвисько цей лицар — Солов’я,

бо пречудові він складав пісні,

немов почуті в чарівному сні.

 

З варягів флот у греки шляхом йшов,

однак у місті безлічі церков

майбутньому причалив на Дніпрі —

там, де палац князівський нагорі.

 

А ті норвезькі диво-кораблі

всі вкриті позолотою були,

везли шовк, оксамит, парчу, атлас,

багато срібла-злата та прикрас.

 

Ще плід природи-матінки щедрот —

вантаж коштовного каміння — флот

віз і різноманітні хутра теж;

багатства цих гостей не знали меж!

 

Ледь принца флот до берега пристав,

мости дубові Гаральд викидав,

для переноски подарунків-див

дорогу до палацу замостив.

 

Услав замощену дорогу він

дорогоцінним килимом тканин

і миси злата, срібла, камінців…

ні: каменів до князя прихопив.

 

Ще хутра князю в подарунок брав,

щоб задоволений був Ярослав,

княгині — шовку чималий відріз

на плаття принц завбачливий поніс.

 

І недаремно він мости мостив:

як князь великий гостеві зрадів,

які слова ласкаві промовляв

Русі єдиновладник Ярослав!

 

Княгиня теж раділа, як дівча:

до душ жіночих ключ був — шовк-парча;

умів норвезький хвацький молодець

достукатись до будь-чиїх сердець.

 

Казав князь Ярослав: «За ці дари

ти будь-яке з міст-сіл моїх бери —

і владарюй, живи, господарюй;

чи будь-де без данини-мит торгуй!»

 

У відповідь почув од Солов’я:

«Палац побудувати хочу я

у княжому зеленому саду:

там щастя (сподіваюся) знайду».

 

Князь Ярослав одразу зрозумів,

до чого гість варязький щедрий вів:

одну з князівен він давно кохав —

Єлизавету; князь про це вже знав.

 

І Гаральдові так сказав: «Будуй

палац свій у зеленому саду,

плекай надію, сумнівів не знай —

а Бог тобі допомагає хай!»

 

Побудував принц притьмом свій палац:

споруда швидко вгору піднеслась,

бо не ловив сам будівничий ґав,

а Бог все бачив — і допомагав.

 

Аж ось — Єлизавета в сад прийшла:

якщо вночі, то відступила мла,

якщо ж удень, то він світлішим став;

так Гаральд гостю дорогу вітав:

 

«Настав, нарешті, цей щасливий час:

я знов, Єлизавето, бачу вас,

немов ранкову радісну зорю,

я з вами, о кохана, говорю!

 

Почуйте в цьому дивному саду,

що скоро вас я сватати прийду;

чи ви бажаєте укласти шлюб,

чи вам я, дорога князівно, люб

 

Вона нічого не відповіла,

та бачив він (бо ж відступила мла),

що очі кажуть серця королю:

«Коханий мій, люблю, люблю, люблю!»

 

Великий далі розповів Боян,

що капостив царишшо Грубіян,

та Гаральд був великим вояком

і захистив мечем любов-закон.

 

А потім наступило світле свято

весілля: там гостей було багато,

гуляли-веселились аж до ночі

безхмарно — рими свідченням ЖІНОЧІ. 

 

Русь-Україна, ХІ—ХХІ ст. Далі буде! Дивіться заключну ілюстрацію-пролог:

 

Черкаси. Пам’ятник Боянові (1986; скульптор Анатолій Кущ, архітектор Олег Стукалов). На ілюстрації бачимо ознаки і культури збереження національної пам’яті, і безкультур’я новітніх вітчизняних манкуртів, які не могли своїми текстами на пам’ятнику великому поетові-співцеві не відзначитися… Але впевнюємося, що чергове покоління вітчизняних богатирів-козаків (його уособлює й символізує група хлопців-фізкультурників у плавках) перебуває в добрих фізичній формі та гуморі. Слава Україні! Фото — Тетяна Чернецька (2016)

 

Частина 1, Частина 2, Частина 3

Поширити / Поделиться:

В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс