Абстрактна балада про нас і Херлада*

Постмодерний переклад із середньовічно-балканської Юрія Чернецького

Щоб хтось чогось не вздрів,

Скромненько натякну:

Країна крадіїв

Не здатна на війну…

Гучних не треба слів.

Впаде в багнюку стяг.

Країна крадіїв

Не здатна до звитяг…

 

Нових початком бід,

Слизький мерзенний гад,

На Південь і на Схід

З мечем прийшов Херлад…

Прийшов — і ллється кров

Вже день і рік котрий,

І морок все зборов,

Безумства чорторий…

 

Вождем став Балакун,

Війна трива — і де ж

Ті лицарі трибун,

Гіганти соцмереж?..

Вже Балакунів паж

Відверто заявляв,

Що «место знать должна ж»

Та «улица», мовляв…

 

Подібних пик бридких

До біса нагорі.

І гнуть на користь їх

Знай спину трударі…

І заганяє знай

У розумовий сон

Північно-Східний край

Злий карлик Криснессон…

 

Та жертви — недарма.

Тож не втрачаймо мить!

Злодюжок від керма

Негайно відженіть!

І піде знов під свій —

Під переможний — спів

У переможний бій

Країна козаків!

__________

* Для тих, хто, цілком можливо, казна в чому мене звинувачуватиме, знову повторюю: цей заклик невідомого автора, за припущеннями профільних фахівців, лунає ледь не з останньої третини XVII століття (аналогічних творів до бісової мами знайдете, напр., у класичній книзі нашого безсмертного — без жартів — Григорія Кочура «Третє відлуння», виданій 2000 р.). А я його просто переклав — майже дослівно, хоч і, як кажуть, вільно, зокрема, додавши історичної суто української та надсучасної «інтернаціональної» лексики (спробуйте інакше з подібними віршами впоратися!). І взагалі, мені той морок балканського середньовіччя не дуже цікавий. Слава Україні! — Розлючений Перекладач. 19 листопада 2015 року.

 

 

16.08.2015; друга, третя й четверта строфи — 19—20.11.2015.