11 віршів 2016 року — Ю.Чернецький

Чернігів. П’ятницька церква

Чернігів. П’ятницька церква (кінець ХІІ — початок ХІІІ ст.; архітектор — Петро Милоніг). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ

 

На вдячну пам’ять

(Перші одинадцять поезій довічного циклу,  написані у 2016 році, та цьогорічна «тимчасова післямова»)

 

1. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ЇЙ — ІСТОРІЇ

 

Вдивляюсь у минулого строкатий

портрет: чеснот, підлот, геть усього…

Щось у тобі я хочу відшукати,

предмет турбот розумниці Кліо.

 

Невчасно? Та ніколи це не вчасно,

а завжди вчасні тільки лють і зло.

Але ж

жива минувшини прекрасна

частина,

зло — було, та й загуло.

 

Нехай занадто коротко скажу, та

лиш те, що важко, дорого далось:

для людства непідробна й не забута

Історія — це ліки з ліків.

Ось!

 

2. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ПЕРШОМУ ЗОДЧОМУ РУСІ, ЧИЄ ІМ’Я ВІДОМЕ

 

Піднятись — «...верше, мій верше…» —

доволі високо зміг

Русі архітектор ПЕРШИЙ

Петро Милоніг.

 

Так, сяяла вже Софія,

долаючи владу мли,

і храми інші були, і

палаци були.

 

Але за велінням Бога

зявився спокусник-змій,

а замість яблучка в нього —

підхід іменний.

 

І вже не в руках синиця

потрібна — творчість без меж,

і слава героям сниться —

у зодчестві теж.

 

Кайдани шаблону рвучи,

приніс Милоніг красу

вже власну в Чернігів, Вручий…

на Русь нашу — всю!

 

І чудо цих див не смеркне,

і, пам’ятник ДВОМ Петрам*,

довіку П’ятницька церква

світитиме нам.

__________

* Другий — це великий росіянин, справжній співавтор П’ятницької церкви Петро Дмитрович Барановський (1892—1984), за наполяганням і проектом та під натхненним фаховим керівництвом якого після Другої світової війни було здійснено реставрацію храму в гаданому первісному вигляді.

 

3. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ІВАНОВІ ЗАРУДНОМУ

 

Вже включень випадкових вийшли строки,

відсіяв зайвих часу буревій —

і серед визначних митців бароко

Іван Зарудний точно не чужий.

 

Країни — «наддержав» сусідніх бранки —

син

князем став у царині Краси:

взнаки далася школа Могилянки

(нехай колегіуму в ті часи).

 

Продовжив (забувають там про втому!)

в Італії, що в Києві почав,

завершивши освіту,— і по тому

Москву

церков красою уквітчав.

 

Зійшли всі царські примхи снігом талим,

а світлий світ душі митця не вмер,

бо зберігають Петербург і Таллінн

його іконостаси дотепер.

 

Чи вибір був? Та є він завжди — вибір.

Хоча… А втім, все зрозуміло вам.

І шепочу великому: «Спасибі!»

І гучно промовляю: «Славсь Іван!»

 

4. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ АРХІТЕКТОРОВІ КВАСОВУ

 

Спорудами Гетьманщину щедро прикрасив,

піднісши багато їх у небесну емаль,

зодчий Андрій Васильович Квасов —

великорос, а не той… не москаль!

 

Москаль прийшов сюди звіром хижим,

від самого початку руйнував і вбивав;

а росіянин Квасов — він Ніжин

і Глухів предивно розбудував!

 

О, як працювали ви, пане Андрію!

Відбили, немов у дзеркалі, ці

храми прегарні про Небо мрію —

спершу в Лемешах, пізніше в Козельці.

 

В історію так увійшли… ні: полинули

з Божественним каменю злетом легким

ви — архітектором України;

звичайно, заслуженим, ще ж і яким!

 

«Палац Румянцева в Качанівці».

Олександр Кунавін (кінець XVIII ст.). «Палац Румянцева в Качанівці».

5. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ МОСЦЕПАНОВУ

 

Шлях митця в давнині не розтанув:

дав служіння культурі зразок

архітектор Максим Мосцепанов —

будівничий палаців-казок.

 

Це йому — душ надійна криївка —

ти завдячуєш передовсім,

незрівнянна красо Качанівка,

і палацом і парком своїм!

 

Не тому, що — із гору заввишки

ці будинки й споруди були,

сяють і Качанівка і Вишеньки

з більше ніж двохсотлітньої мли.

 

Ті палаци одноповерхові,

і альтанки, і парків дива

просто стільки вмістили любові,

що душа їх донині жива.

 

Нам —

з минулого сяють яскраво

та освітлюють нинішні дні,

України довічної слава

й величання Героїв її.

 

6. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ

 

У добу всевладності імперій

після днів козаччини заграв

українське слово на папері

першим Котляревський написав.

 

Бо спочатку нишком, як говориться,

крила пробував цей гордий птах

по хатах народу-«мовотворця» —

більше в селах, трішечки в містах…

 

Та земля, приречена на страту,

ГУЧНО словом мовила СВОЇМ,

бо в канцеляриста магістрату

у Полтаві народився син —

 

той, що відкидав імперські кпини,

той, що не ловив покірно ґав,

той, що першим сином України-

мововласниці навіки став!

 

У «низькому», кажете, він стилі

велич епосу переробив?

Та великий римлянин Вергілій

працю ту схвалив би, далебі.

 

Класик, ще й античний, був би правий,

бо здійснив наш класик подвиг свій —

вищий: для майбутньої держави

мовний всесвіт сформував новий.

 

І тепер, коли орді чужинській

відсіч даємо, на цій землі

можемо за СЛОВО українське

битись «зокрема» та «взагалі».

 

7. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ОСНОВ’ЯНЕНКУ

 

Попри лютий «лаяй» грізного чудовиська,

розвивалась мова наша ненастанненько…

Федір і Марія,

Квітка

та Шидловська

світу дарували Квітку-Основ’яненка.

 

Вірші — річ прекрасна, та не у фундаменті,

а підґрунтя мови проза закладає.

І «Грицькові» твори

це зробити

нам ті

змогу надали та — будувати далі.

 

Співчутливо-мудре Слово Основ’яненка

материк Культури склало нездоланний —

всі його Марусі,

Прокопи,

Оксаноньки,

горді Волі діти й кріпаки-селяни.

 

Потім подвиг Квітки став ледь не провиною…

Будемо ж сьогодні гідних предків гідні!

Це вони зробили

край наш

УКРАЇНОЮ —

хай казяться різні знавіснілі злидні.

 

8. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ХАРКІВСЬКІЙ ШКОЛІ РОМАНТИКІВ

 

Розганяє ваших віршів гордий

вітер

німоти туман гіркий,

харківських романтиків когорта —

українських душ рятівники.

 

Ви пісні складали недаремно,

сповнені любові та журби:

для вторинних мова — річ нікчемна,

а для справжніх — чарівні скарби.

 

Хоч імперський ворон рохкав-каркав,

що «хахлам» не треба власних слів,

(рима з Маяковського) та Харків

УКРАЇНСЬКИМ СЛОВОМ відповів!

 

І в культурі виник непочатий

праці край —

й отримав для байок

простір, щоби квакати-кректати,

злий сусідський чорний воронок…

 

Та завершаться безглузді війни,

і тоді натхненна ваша знов —

рідної культури тил надійний —

залунає Пісня про Любов.

 

9. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ВАСИЛЕВІ ШТЕРНБЕРГУ

 

Дитя Петербурга, його класицизму армади кільватер

          покинув, щоб дух не оглух, не закляк;

це він Україну з ТАКОЮ любов’ю почав малювати,

          Тарасу Шевченку торуючи шлях.

 

Дитя Качанівки, її романтизму він став спадкоємцем,

          (хоча класицизмом просякла й вона),

бо зустрічі з нею, з ТАКОЮ красою, надалі жив днем цим,

          все марив букетом кохання-вина.

 

Дитя України, красуні-країни, де небо безкрає,

          де світиться золотом сонця блакить,

душею невинний, мелодію ЩАСТЯ він барвами грає…

          Хай дивний мотив цей довіку бринить!

 

Селище Качанівка (Чернігівська обл.). Садибний палац

Селище Качанівка (Чернігівська обл.). Садибний палац (1771—1780 рр., архітектор проекту — К.І.Бланк, архітектор будівництва — М.К.Мосцепанов; перебудови ХІХ — початку ХХ ст.): парадний фасад. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

10. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ТАРНОВСЬКИМ — СТАРШОМУ Й МОЛОДШОМУ

 

Усі і минулі й теперішні

не заважають грози нам

їх заповіт розчути,

бо в ньому — мудрість століть:

любіть Україну серцем,

любіть Україну розумом,

хоч як любіть Україну,

але — ДІЯЛЬНО любіть!

 

Власники диво-садиби,

маєтку культури володарі,

вони життя присвятили

одній високій меті:

долати шлях до свободи

допомогти народові,

орієнтири ГІДНОГО

життя знайти для путі.

 

Ми, може, знаємо більше,

проте — чи більше зуміємо

у кінцевому підсумку

наших життєвих драм?

Адже головне, щоби мрії

не помирали мріями,

а втілювались у реальність,

ставали-таки ЖИТТЯМ.

 

Отже, тепер і довіку

в них нам навчатися плідності

і щоденної праці,

і «стратегічних» зусиль.

Я певен: вони з нами РАЗОМ

у Революції Гідності,

акомпанементом

мелодії

їх Доль

звучать

звідусіль!

 

11. НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ПАНАСОВІ ФЕДОРОВИЧУ ЛУНЬОВУ

 

— Що таке воно — «сіль землі»?

— Прості люди, духом незламні.

 

Сіль землі — шкільні вчителі,

що насправді є Вчителями;

ті, які серця та уми

школярів плекають невпинно,

їх ведуть до Світла з пітьми;

ті, чий символ віри — Дитина.

 

Сіль землі — це Вчитель Луньов,

що створив музей із музеїв;

нам приходити знов і знов

до Медини-Мекки цієї

наших місць, на чиєму тлі

зрозуміло: смерті немає.

 

— Що таке воно — «сіль землі»?

— Запорука: Життя триває!

 

12. Тимчасова післямова

ТРОХИ ОПТИМІСТИЧНО-САМОКРИТИЧНОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ

 

За мене

КРАЩІ

України діти,

що Неньку захистили в цій війні.

Бо я душею дав заволодіти

брехні облудній. А вони — вже ні!

 

Я був рабом імперського Молоха,

якому… досить віддано служив.

«Така була епоха»? Та епоха

завжди «така», принаймні для рабів.

 

Можливо, що натура рабська свинська

і досі б гору впевнено брала,

але культура наша українська

мене, як багатьох, уберегла.

 

Вона оздоровляє душі кволі,

у мить важку виводить на Майдан

рабів вчорашніх, бо ідея Волі

пробуджує

в них навіть

ГРОМАДЯН.

 

А ця ідея

ключова для неї,

а ця культура —

вічний шанс для нас.

І ось — присвячуємо

рідній Нені

своє життя.

У вирішальний час.

 

13.01.18

 

Чигирин. У Музеї Богдана Хмельницького.

Чигирин. У Музеї Богдана Хмельницького. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Слава Україні!

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс