Вельми короткий путівник 2016: Гребінка III

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016: Євген Гребінка, Тарас Шевченко, Михайло Лермонтов та інші ІІІ. Іван Мартос, Ічня, Петербург, Москва, Одеса, Херсон, Ічня. 

Санкт-Петербургу, де на початку другої третини позаминулого століття опинився Євген Гребінка, взагалі судилося стати ареною багатьох визначних подій «тогочасної Революції Гідності, відчайдушної Української культурної революції 1798—1847 років».  Саме там наприкінці XVIII століття було опубліковано перший маніфест нашої революції — «Енеїду» великого Котляревського. Саме там навесні вікопомного завдяки цьому 1838 року отримав омріяну волю великий Шевченко. Саме там наприкінці четвертого десятиліття ХІХ сторіччя Кобзар здійснив революцію у віршуванні, подібна до якої в російській поезії розгорнулася лише на початку століття наступного…

На традиційному підґрунті, закладеному попередниками, зосібна, завершував своїми віршовими творами формування сучасної російської мови Олександр Пушкін. На початку нового етапу інтелектуально-культурного розвитку в нашій спільній на той момент державі він афористично відобразив очікування передової «інтелігенції» (саме слово вперше вжив лиш у 1863-му, якщо не помиляюся, році призабутий нині письменник Петро Боборикін):

* * *

(Повний переклад із російської культового «обривка» Олександра Пушкіна)

О, скільки відкриттів нам дивних
Готують і просвіти дух,
І досвід, син оман поживних,
І геній, парадоксів друг,
І випадок, бог винахідник.

1829—05.05.2016

короткий путівник

Олександр Варнек (1819). Портрет скульптора І. П. Мартоса.

Олександр Варнек (1819). Портрет скульптора І. П. Мартоса.

Як відомо, українці задовго до того почали колонізацію Санкт-Петербурга. У цьому нарисі доречно згадати про знаменитий козацько-старшинський, згодом — дворянський рід Мартосів, що, згідно з родинними переказами, іде від шляхтича Василя Мартоса, який у другій половині XVII століття став лохвицьким козаком.

 

короткий путівник

Ічня. Воскресенська церква (1806—1810 рр.). Фото — Кочкалов Д. В. (2011).

 

Прилуцька гілка славетного роду йде від Петра Мартоса, про якого достеменно відомо, що він у 1756 році був ічнянським сотенним отаманом. А трохи раніше — найімовірніше, у 1754-му, можливо, у 1752 чи 1753 році — народився в Петра син, названий Іваном. Судилося представникові українського козацько-старшинського роду стати видатним митцем Російської імперії. Але початкові десять або дванадцять років його життя минули у вельми мальовничому місті Ічня — нині райцентрі Чернігівської області.

Шановні читачі, за першої ж нагоди завітайте до Ічні! Там ви зможете помилуватися кількома прегарними церквами. Найстарша з них — Воскресенська — зведена протягом другої половини першого десятиріччя позаминулого століття на місці дерев’яного храму, який став свідком непересічної історичної події: у ньому 1660 року було проголошено гетьманом Якима Сомка. На мій погляд, рисами українського «козацького» бароко просто-таки сповнений силует наступного ічнянського витвору зодчества класицистичної доби — святково-лагідної Спасо-Преображенської церкви. Остання вельми органічно вписана в так само святково-лагідне природне довкілля, у чому можна переконатися завдяки вміщеній нижче фотоілюстрації. І цим перелік архітектурних принад Ічні не обмежується.

 

короткий путівник 2016

Ічня. Спасо-Преображенська церква (1811—1820 рр.). Фото — Kiyanka (2013).

 

А щедро обдарований Небесами син ічнянського сотенного отамана, ще тільки наближаючись до підліткового віку, перебрався в столицю Російської імперії. Там Іван протягом десятиліття — з 1764 по 1773 рік — навчався в петербурзькій Академії мистецтв. Його педагогами-кураторами стали іноземні професори Л.Роллан і Н. -Ф.Жілле. У наступному п’ятилітті — протягом 1774—1779 років — Мартос був «пенсіонером» (тобто стипендіатом) Академії мистецтв у Римі. Як бачимо, завершити освіту й підвищити митецьку кваліфікацію Іванові допомогла та ж сама Італія, що майже за століття до цього виплекала талант іншого українського Івана — Зарудного, котрому присвячено попередній нарис циклу.

Повернувшись, Мартос одразу був назначений ад’юнкт-професором своєї альма-матер по скульптурі. У петербурзькій Академії мистецтв він працював до кінця життя, ставши з 1782 року — академіком, з 1794 року — професором, з 1814 року — ректором. А в останні два десятиліття свого довгого й плідного життя (помер Іван Мартос у 1835 році в Санкт-Петербурзі) мав ще й вельми почесний статус офіційного скульптора Російської імперії.

Митець ніколи не поривав зв’язків з Україною. Зокрема, був автором надмогильних пам’ятників її визначним історичним діячам: П.Румянцеву-Задунайському в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (1797—1805), К.Розумовському в Батурині (1803—1805), І.Висоцькому на кладовищі Видубицького Свято-Михайлівського монастиря в Києві (1820-ті рр.). Щоправда, як свідчить Н.Г.Ковпаненко [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 534], усі вони не збереглися…

 

короткий путівник — 2016

Москва. Пам’ятник Кузьмі Мініну та Дмитру Пожарському (1804—1818 рр.; автор і керівник проекту — І.П.Мартос). Фото — Alma Pater (2009).

 

Найзнаменитіший витвір митця стоїть у Москві, на Красній площі. Коротко нагадаю зміст відповідних історичних подій: на початку XVII століття народне ополчення на чолі з активістами Кузьмою Мініним і Дмитром Пожарським скинуло якесь тодішнє херло, що узурпувало владу в Московській державі. Цим її було врятовано від розпаду. Подвиг, безсумнівно гідний наслідування. Як і вчинок вдячного сина козацької України, який на цьому пам’ятнику написав: «Сочинил (саме так! — Ю.Ч.) и изваял Іоанн Петрович Мартос родом из Ични».

 

короткий путівник

Одеса. Пам’ятник Арману де Рішельє (1823—1828 рр.; автор проекту — І.П.Мартос). Фото — Anna Lenda (2011).

 

Взагалі, з початку ХІХ століття скульптор найбільше працював над пам’ятниками-монументами. Два з них належать до числа головних окрас двох прегарних міст України. Першому (справді культовому!) та місцю, де він розташований, присвячені рядки з мого вірша:

 

Але — є в Одесі Приморський бульвар,

де Дюк Рішельє височіє, у центрі.

Під владою місця прегарного чар —

відвідувачів, мабуть, двісті процентів.

 

короткий путівник — 2016

Херсон. Пам’ятник князеві Григорію Потьомкіну (1829—1835 рр.; автор проекту — І.П.Мартос). Фото — Olaffpomona (2008).

 

Другий пам’ятник належно відображає історичні заслуги перед Україною князя Григорія Потьомкіна-Таврійського — зокрема, першого генерал-губернатора Херсона. До речі, на початку цього нарису вміщено п’ятивірш Олександра Пушкіна. Так ось, варто нагадати, що спорудження Херсонської фортеці, яка є визначною пам’яткою історії та архітектури кінця XVIII століття, очолив генерал Іван Ганнібал — гідний родич майбутнього «сонця російської поезії» [Чернецький (2009): с. 254].

Сьогодні Іван Мартос повернувся до Ічні. Завітавши туди, зможете побачити «наживо» вельми ефектний, як на мене, пам’ятник митцеві. Автором погруддя є талановитий сучасний український скульптор Володимир Луцак. Загалом Ічню прикрашають п’ять його скульптурних витворів.

Любов до України Іван Мартос передав у спадок своєму синові Олексію (1790—1842). Той, за повідомленням Г.К.Швидько [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 535], після навчання в Санкт-Петербурзькій інженерній школі став офіцером, брав участь у війнах початку ХІХ століття, а з 1822 року перебував на цивільній службі. Але головною справою його життя було створення на основі літописів і праць Й.Пасторія та П.Шевальє «Історії Малоросії» в 3-х томах.

 

короткий путівник — 2016

Ічня. Пам’ятник І. П. Мартосу (1980; скульптор — В.П.Луцак). Фото — Kiyanka (2013).

 

Щоправда, стосовно кількісних параметрів думки дослідників розходяться. За твердженням В.В.Томазова, «Історія Малоросії» була 5-томною [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 536]. Так чи інакше, Олексій Мартос закінчив рукопис цієї праці в 1839 році. Але, на жаль, надрукував у «Северном архиве» лише два розділи третього тому. Потім за невідомих обставин рукопис загинув…

Ця та інші подібні сумні історії творів літератури, мистецтва і науки маються на увазі в моїй поезії, яку присвятив уродженцю Києва, високоповажному наставнику, відомому вченому-економісту й політологу, одному з авторів чинної Конституції РФ та інтелектуальних лідерів і моральних авторитетів сьогоденної російської демократичної опозиції В.Л.Шейнісу. Побажанням, яким закінчується мій вірш, волію завершити й цей нарис.

Всі фотоілюстрації взято з української Вікіпедії.

Поширити / Поделиться:

В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс