Чернігів козацький і довічно український (2)

Чернігів. Катерининська церква (1715): newssky.com.ua

Чернігів. Катерининська церква (1715). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),Юрій Чернецький
доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки публікацій із питань історико-культурологічного українознавства
спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Чернігів козацький і довічно український

(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Історична Чернігово-Сіверщина — дорогоцінна північна перлина Лівобережної Русі-України», частина 3)

Третю цьогорічну прогулянку ЧЕРНІГОВОМ ми завершили «на території» колишнього Чернігівського П’ятницького монастиря біля великої П’ятницької церкви, яку головному місту Чернігівської Русі-України подарували великий києво-руський зодчий Петро Милоніг (наприкінці ХІІ століття) і видатний російський реставратор Петро Барановський (разом із визначним українським архітектором Миколою Холостенком у середині ХХ століття). Щоправда, при цьому не були відновлені прибудови XVII—XІХ століть, зосібна здійснені в 90-х роках XVII століття генієм українського бароко Іваном Зарудним. Почасти «повертаю борг» нашому великому митцеві, якого московіти, до речі, прозвали «Іноземцем»:

надбрамна церква Тихвінської ікони Божої Матері (1713—1714): newssky.com.ua

На архівному фото праворуч — надбрамна церква Тихвінської ікони Божої Матері (1713—1714, архітектор Іван Зарудний) Донського монастиря в Москві.

 

Саме протягом десятиліть Національної революції Чернігів набуває масштабів досить великого українського міста. Утім, варто конкретизувати згадані масштаби. С.А.Леп’явко повідомляє [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 508—509], що після литовсько-московської війни 1500—1503 років Чернігів увійшов до складу Великого князівства Московського і слугував московською фортецею на кордоні з Великим князівством Литовським, згодом — із Річчю Посполитою. У ній несли військову службу стрільці та «діти боярські». До того ж у березні 1610 року під час польсько-московської війни місто (точніше, містечко) було спалене. Відродження почалося протягом трьох десятиліть (1618—1648 роки) панування Речі Посполитої, внаслідок чого у 30-х роках XVII століття населення Чернігова вже (але й «лише»…) становило понад 2 тис. осіб. А протягом трьох наступних десятиліть воно збільшилося в півтора рази: у 1666 році тут проживало близько 3 тис. мешканців. Однак, набувши статус досить великого за тодішніми вимірами українського міста, Чернігів міг тільки сумувати за втраченим статусом Великого Міста Русі-України: упродовж XVIІI століття його населення становило 4 тис. осіб (навіть тоді він за цим показником значно поступався таким сусіднім містам, як Ніжин, Березна, Прилуки, Борзна), а на початку ХІІІ століття було принаймні вп’ятеро більшим…

«Будинок полкової канцелярії в місті Чернігові»

Опанас Сластіон (поч. ХХ ст.). «Будинок полкової канцелярії в місті Чернігові».

 

Звісно, у Чернігові гетьмансько-козацької доби поряд із храмовим розвивалося житлове будівництво. Зокрема, за свідченням Р.І.Бондаренко [ЕІУ, т. 1 (2003): с. 389], знаменитий будинок полкової канцелярії є не лише єдиним збереженим у місті, але й узагалі одним із небагатьох зразків житлової архітектури України кінця XVII століття. Це перша серед цивільних будов, де чітко виступають форми українського бароко. Будинок, що належав згаданому вище чернігівському полковнику Якову Лизогубу, був споруджений з південного боку міського майдану (на території колишнього Дитинця). Зовні кам’яниця збереглася в первісному вигляді, перебудови після руйнівних пожеж 1718 та — особливо — 1750 років торкнулися здебільшого внутрішніх приміщень. Водночас її функціональне призначення багато разів мінялося: наприкінці XVII — на початку XVIII століття тут діяла полкова канцелярія, згодом чернігівська ратуша, а протягом XVIII — початку ХІХ століть розміщувався архів. У плані будинок являє собою типову українську «хату на дві половини». Варто особливо підкреслити, що майстерне використання будівничими можливостей цегли, характерне для зодчества Лівобережної Русі-України XVII—XVIII століть, продовжує питомо давньоруську традицію, започатковану в орнаментальній кладці чернігівських Спаського собору та П’ятницької церкви. З 1954 року чернігівський «будинок полкової канцелярії» входить до складу історико-культурного заповідника.

Кам’яниця Чернігівської полкової канцелярії

Кам’яниця Чернігівської полкової канцелярії, або будинок Лизогуба (1690-ті рр.). Фото — Федір Ернст (1920-ті рр.).

 

Яків Лизогуб був гідним представником славетного вітчизняного козацько-старшинського (згодом — дворянського) роду Лизогубів [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 141]. Спочатку рядові козаки, вони під час Національної революції 1648—1676 років виросли до рівня впливових українських воєначальників. Першим у цьому ряду згадується Іван Кіндратович Лизогуб (р. н. невідомий — 1662), який був канівським (1659) та уманським (1659—1662) полковником. Його, треба розуміти, брат Яків Кіндратович Лизогуб (р. н. невідомий — 1698) при гетьмані Якимові Сомку з 1662 року очолив Канівський полк, при гетьмані Іванові Брюховецькому в 1667 році перебував у складі українського посольства до московського царя Олексія Михайловича, за гетьманства Петра Дорошенка протягом 1670—1673 років виконував обов’язки наказного гетьмана. Був учасником російсько-турецької війни 1676—1681 років і Кримських походів 1687 та 1689 років. Яків Лизогуб взяв участь у змові 1687 року проти гетьмана Івана Самойловича на користь Івана Мазепи, тоді й отримав уряд чернігівського полковника, яким володів до самої смерті. Мабуть, найвідоміший із козаків Лизогубів засвідчив свій непересічний полководський хист у 1696 році при взятті Азова. Його єдиний син Юхим Якович Лизогуб (р. н. невідомий — 1704) у 1687—1690 роках був генеральним бунчужним, у 1694—1698 роках — генеральним хорунжим Війська Запорозького, а з 1698 року до самої смерті обіймав посаду чернігівського полковника. Між іншим, це на кошти й під орудою полковника Юхима Лизогуба 1701 року зведено дзвіницю Єлецького монастиря.

Взяття Азова

Adriaan van Schoonebeek (1699). «Взяття Азова».

 

Продовжуючи розповідь про історію Чернігова та рід Лизогубів, тепер пропоную шановним читачам помилуватися освяченою в 1715 році Катерининською церквою (будь ласка, див. найперше фото). Вона є яскравим зразком хрещатих церков, зведення яких належить до числа вершинних досягнень того етапу розвитку вітчизняного зодчества, що датується 50-ми роками XVII — 20-ми роками XVIII століття [Історія української архітектури (2003): с. 216—217]. За композицією п’ятикупольна споруда повторює традиційну дерев’яну українську церкву, проте ззовні і зсередини просто приголомшує своєю могуттю. А збудований цей шедевр нашого козацького зодчества на кошти братів Якова та Семена Лизогубів за заповітом їхнього батька Юхима Яковича в пам’ять про героїзм діда Якова Кіндратовича й козаків Чернігівського полку, виявлений ними під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році. Т.І.Лазанська повідомляє [ЕІУ, т. 6 (2009): с. 142], що Яків Юхимович Лизогуб (1675— 1749) був високоосвіченою людиною, займав посади генерального бунчужного (1713—1728) та генерального обозного (1728—1749), очолював кодифікаційну комісію, котра здійснювала підготовку знаменитого кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ», і вважається автором знаного Лизогубівського літопису. Семен Юхимович Лизогуб (р. н. невідомий — 1734) також мав добру освіту, бо навчався в Київському колегіумі; згодом був значковим товаришем (1707), знатним військовим (1709) та бунчуковим товаришем (1715—1734).

Портрет Павла Полуботка

Портрет Павла Полуботка із села Сулимівка (кін. XVIII — поч. ХІХ ст.).

 

Останнім у ряду справді легендарних чернігівських полковників я б назвав Павла Полуботка. В.М.Горобець слушно підкреслює [ЕІУ, т. 8 (2011): с. 377], що Полуботок із моменту обрання в липні 1722 року наказним гетьманом вів відчайдушну боротьбу проти російської влади, відстоюючи українську автономію, і це призвело його до трагічної загибелі в петербурзькій Петропавловській фортеці, де гетьман був ув’язнений.

Палац Полуботка на малюнку з «Абрису Чернігівського» (1706)

Палац Полуботка на малюнку з «Абрису Чернігівського» (1706)

 

У Чернігові за річкою Стрижнем, на території військового госпіталю, зберігся (щоправда, у вельми перебудованому вигляді) палац Полуботка, зведений його батьком Леонтієм наприкінці XVII століття. Зовнішній вигляд палацу відображено на так званому «Абрисі Чернігівському» — плані міста, створеному 1706 року. За оцінкою С.А.Леп’явка [Леп’явко (2012], ця одноповерхова (принаймні такою вона була в 1724 році) на п’ять залів-палат кам’яниця з високим горищем і глибокими підвалами стала яскравим зразком української цивільної архітектури того часу. У залах палацу стояли довгі столи та лави і стільці, а стіни були завішані килимами. Очевидно, палац призначався для адміністративних справ, військових нарад і прийому гостей.

Кам’яниця Полуботка в Любечі

Опанас Сластіон (1895). «Кам’яниця Полуботка в Любечі».

 

Певне додаткове уявлення про цивільну архітектуру Чернігово-Сіверщини козацької доби дає також розташована в Любечі, у парку на високому березі Дніпра, у межах колишньої садиби Полуботків, кам’яниця Полуботка: вона побудована на початку XVIІI століття та була реконструйована на початку ХХІ століття.

Чернігів. Воскресенська церква (1772—1775)

Чернігів. Воскресенська церква (1772—1775). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

І після скасування гетьманату Чернігів залишався значним культурним центром козацької Лівобережної Русі-України. Протягом 1772—1775 років на кошти поміщиці Катерини Борковської (знайоме прізвище!) у місті було споруджено Воскресенську церкву. Цей мурований, однобанний, квадратний за планом храм, фасади четверика якого завершено трикутними фронтонами, зведений у стилі пізнього бароко, але з дуже помітним впливом класицизму. За формою та оздобленням церква нагадує витвори визначного українського архітектора Івана Григоровича-Барського [Чернецький (2017)].

Після скасування на початку передостаннього десятиліття XVIІI століття полкового адміністративно-територіального устрою Чернігів із 1782 року був центром новоутвореного Чернігівського намісництва, з 1797 року — Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської губернії Російської імперії. У цей період 1786 року було опрацьовано перший регулярний план міста. 1804 року на території Дитинця за «зразковим», тобто типовим, проєктом російського архітектора Андреяна Захарова було споруджено ошатний будинок губернатора у стилі класицизму. 1821 року губернатор переніс свою резиденцію на Застриження, а до «будинку губернатора» перебазувалася заснована в 1805 році чоловіча Чернігівська Олександрійська гімназія. Нарешті, 1933 року в цій пам’ятці архітектури отримав приміщення, як на мене, вражаючий Чернігівський державний музей — нині Чернігівський історичний музей імені В.В.Тарновського.

Чернігівський курган Чорна могила в 1870-ті роки

Чернігівський курган Чорна могила в 1870-ті роки (ілюстрація 1880)

 

1838 року в місті відкрито публічну бібліотеку. Після 1845 року на місці Дитинця закладено парк під назвою Вал (Чернігівський Вал). З 1964 року прийнята сучасна назва парку — «ЦПКтаВ ім. М.М.Коцюбинського»; але він часом фігурує і як парк «Дитинець» (Вал). С.А.Леп’явко зазначає [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 511], що протягом першої половини ХІХ століття велася реконструкція Чернігова на принципах регулярного планування. Як результат, у середині століття місто мало три площі та майже чотири десятки вулиць і провулків, за ним закріпилася слава міста-саду. В.І.Тимофієнко додавав: «Розпланування Чернігова за проєктами 1803 і 1805 рр. органічно пов’язувалося з рельєфом, для чого враховувалась долина р. Стрижень, диференціювалися розміри кварталів, низка вулиць вдало орієнтувалася на висотні домінанти. Прямокутна сітка кварталів тактовно пов’язувалася з променевими композиціями магістралей. Положення загальноміського центру зберігалось, але замість фортечних валів влаштовувалися бульвари» [Історія української архітектури (2003): с. 266].

Чернігів. Церква Михаїла і Федора (1801—1806

Чернігів. Церква Михаїла і Федора (1801—1806; реконструкція другої пол. ХІХ ст.). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Протягом ХІХ та на початку ХХ століть у Чернігові з’явилося ще багато досить привабливих, як на авторський смак, будинків і споруд. Але з ними, шановні читачі, розберетеся на місці, там і помилуєтеся. Бо ж «не можна охопити неосяжне». Лише волію згадати про збудований у 1801—1806 роках храм святих мучеників Михаїла князя Чернігівського і боярина його Федора, який у другій половині ХІХ століття внаслідок реконструкції набув так званого візантійського зовнішнього вигляду. Цей храм над заповітним чернігівським Стрижнем, може, і не є безсмертним шедевром, але чомусь його безхитрісна краса, що ідеально гармоніює з теплою красою природного оточення, припала автору до душі та живе-сяє в ній…

Вид Чернігова. Фото невідомого автора (1908)

Вид Чернігова. Фото невідомого автора (1908)

 

Ще додам, що на кінець позаминулого — початок минулого століття припав новий період піднесення культурного життя Чернігова. У цей час у місті працювали відомі письменники Леонід Глібов, Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Михайло Коцюбинський, Аркадій Казка, тут розпочалася творча діяльність таких непересічних митців, як Марія Заньковецька, Павло Тичина, Григорій Верьовка. 1894 року Борис Грінченко заснував у Чернігові видавництво. 1896 року було утворено Чернігівську губернську вчену архівну комісію та відкрито її Музей, 1900 року — створено Чернігівське єпархіальне сховище старожитностей, 1902 року відбулося відкриття Музею українських старожитностей імені В.В.Тарновського. 1904 року відкрито перше приватне музичне училище К.В.Сорокіна (з 1961 року — Чернігівське музичне училище ім. Л.М.Ревуцького). 1906 року створено культурно-освітню громадську організацію «Просвіта», яку очолив Михайло Коцюбинський; вона діяла до 1911 року. Нарешті, 1916 року в Чернігові було засновано товариство художників і відкрито учительський інститут. Гадаю, це культурне піднесення посприяло тому, що, за словами С.А.Леп’явка [ЕІУ, т. 10 (2013): с. 512], протягом революційних подій 1917—1919 років міська дума Чернігова незмінно підтримувала українські уряди.

Чернігів. Курган Чорна могила (Х ст.). Фото — В.С.Білецький (2009).

Чернігів. Курган Чорна могила (Х ст.). Фото — В.С.Білецький (2009).

 

«ТАК ЧИЙ ЖЕ ЦЕ БУВ СОН?» 

          Вікторові Івановичу Мироненку 

          У ХІХ столітті за Черніговом закріпилася слава міста-саду.

                                        С.А.Леп’явко та ін.

 

Хай звучить ще дитячих думок клавесин,

     чий мотив наповнює вись:

«місто-сад» — це Чернігів передовсім,

     тільки потім — інші якісь.

 

Хай любові вином напувають мене

     чисті води Стрижня й Десни —

аж до того, що врешті-решт промайне

     спогад про нездійсненні сни.

 

Хай сюди хоч цим спогадом я повернусь:

     тут-бо Чорна могила спить,

та не спить християнська Київська Русь —

     спів верхів летить у блакить.

 

Хай кінь добрий козацький мене принесе

     до Хмельницького грізних лав,

щоб Мартин Небаба в них попри все

     переможцем кінцевим став.

 

І полякам Стефáн Подобайло хай: «Зась!» —

     скаже, вигравши смертну прю;

і Демян Многогрішний хай не віддасть

     диво-шаблю юді-царю…

 

Ой, Чернігове — місто і мрій, і надій,

     і земних Небесних Садів!

Україну всю — ти це можеш — зігрій

     (хай ось так звучить лейтмотив…).

 

28.07.19

 

ДОДАТОК

 

Рекомендована література до частини 3

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — К., 2003—2005, 2007—2013. — Т. 1—10.

Історія української архітектури. — К., 2003.

Леп’явко С. Чернігів: історія міста. — К., 2012.

Чернецький Ю. Мандрівки історичною Переяславщиною й Полтавщиною: Подорож 3. ІркліївЗолотоношаБакаївка (Красногірський  монастир) — Переяслав-Хмельницький {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] / Ю.Чернецький  // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2017. — 19 травня.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс