Офіцерські коломийки

Його всі упізнали, цього безликого і, водночас, усім знайомого, шпигуна, спійманого у Львові контррозвідниками СБУ[i].

 

Ви ж не наївна журналісточка і ви не повірите, що він лише від 2014-го працював на ворога і підійшов впритул до статті кримінального кодексу «державна зрада» та перетнув її.

Зрада сталася набагато раніше. Думаю, зрада масштабна, дотепер належним чином не досліджена, не усвідомлена і не названа зрадою, сталася у неймовірно великій кількості офіцерських голів в період розвалу союза на десяток країн і, таким чином, розпаду армії на десяток армій.

Потрібно було залишитися людиною, офіцером.

Все дуже просто.

Примітивно просто.

Без ускладнень.

Або ти людина – і тоді ти приймаєш землю, на якій залишаєшся, як свою.

Як, не побоюся, рідну.

І мову – рідну.

І людей, споконвічних на цій землі, рідними.

Це зусилля.

Це неймовірне зусилля.

 

Але, коли ти вже на цій землі, у цій країні, в цій державі, то треба бути людиною. І коли ти ще й вирішив залишитися офіцером – то будь офіцером, а не…

Оцих «а не…» залишилося в Україні забагато, надмірно багато. Узятий сьогодні на державній зраді – лише один з десятків і сотень.

 

Це він у 1991-92, не по-людськи і не по-офіцерському «похіхіківая» і «осклабясь», повідав на кожному кроці і за кожним рогом вищого військового навчального закладу: «Присягаю на верность трехкомнатной квартире в центре Львова (Киева, Одессы, Симферополя, ви й самі легко продовжите)»…

Це він спочатку «присягнув 3-кімнатній» – і це була водночас із прийняттям «присяги на вірність народу України» – одразу ж, тієї ж миті, перша, а може, й головна державна зрада.

Бо потім були вже дрібнички Він так і не вивчив української, бо у «трикімнатній» «державною», пробачайте за сумнівний каламбур, була недержавна. Чи просто не пригадав її, українську. Я ж не про національність. Я про людське і офіцерське. До чого тут національність? Інша справа, що дехто обрав собі «трикімнатну» національність і народність.

А потім були дрібні зради. Мєлкіє подлості. Помірний саботаж. Який, зрозуміло, на кухні «трикімнатної держави» доповідався як неймовірне досягнення, подвиг, геройство: «Так їм всім»

Дрібні зради. Мєлкіє подлості. Помірний саботаж. Якісь офіцерські сороміцькі коломийки. Що для людини і офіцера неприйнятно. Навіть сп’яну. І навіть жартома.

А з дрібних зрад завжди виростає зрада велика.

Державна зрада.

Ще там створюються – на шляху від зради «кишенькової» до зради державної – громадські організації, де можна почухати хворобливі уявлення про роль і значення «сересерів і нєпобєдімо-лєгєндарной» у всіх їхніх потворних проявах, «союзи офіцеров», інша нечисть.

Історичне сміття.

І обов’язково приходить час державної зради.

Ні, не 2014-го.

У контррозвідки ще вдосталь роботи. А поки що – мінус один.

 

Сергійко Щеневсе